Слава ЗСУ!

Ліна подивилась на Олену. Дивно, дівчина розповідала про свій шпиталь з таким захопленням. Жодного разу, навіть, не глянула в свої записи, на пам‘ять розповідала усі дати. Наче сама пережила з цією будівлею всю її історію.

Ліна опустила очі. Вона раптом зрозуміла, що кожна людина в цій аудиторії пережила свою історію, ту, яку досліджувала. Їй лише здавалося, що весь світ обертається навколо її замку. А насправді… Хто би міг подумати, що цю, на перший погляд, обмежену молодь, так зацікавить історія, дати, якісь знахідки…

- Зараз дана будівля забита драбинами і відвідувати її не можна, - завершила Олена. - Проте, мені здається, що історія цього шпиталю ще не закінчилася. Я думаю, він якимось чином ще відіграє велику роль в історії нашого міста.

Всі зааплодували.

- У мене питання, - промовив один з членів комісії.

- Будь ласка, - відповіла Олена, яка явно не боялася жодного питання.

- А як щодо війни? Як ця будівля пережила війну?

- На щастя ніяких серйозних підпалів чи вибухів вона не зазнала. Ніяких серйозних боїв поблизу неї не було. З 1921 року ця будівля належала НКВС, тому там, навіть, під час війни ніхто не переховувався.

- А в мене теж питання? – промовив один з викладачів.

- Я слухаю.

- Ви багато розповіли про добудову стін, поверхів підвалів. Це дослідження заслуговує на увагу. А як щодо зміни внутрішнього оформлення шпиталю. Судячи з фотографій важко зрозуміти, що саме змінилося всередині.

- Так, - відповіла Олена, поглянувши на старі фото. – Ці фото я знайшла в історичній літературі. На жаль, оригіналів даних фотографій я не бачила. А, навіть, якби і побачила, навряд, хтось дозволив би мені ксерити чи сканувати.

Всі засміялися.

- Тому, я можу розказати лише те, що я побачила - свої судження з цього приводу.

- Будь-ласка.