Слава ЗСУ!

- Я уявляю, як їй зараз. Бідолашна. Мабуть, більше ніколи не вийде на сцену.

- Все, бувай! Мені час іти. Розпочався конкурс вечірніх суконь.

- А як мій чоло…

Вікторія хотіла ще щось запитати, та Ліна вже не чула її. Вона швидко вимкнула мобільний і побігла в зал.

- Номер 11, - крикнула ведуча, - Валерія Остапенко! Неперевершена і вродлива!

Зал зірвався оплесками.

- Номер 12, - промовила ведуча і раптом замовчала. – Емілія Красовська, - невпевнено промовила вона і уважно подивилася за куліси.

Емма вийшла на сцену. Граціозно, гордо пройшлася по ній. Підійшла до краю сцени і спеціально руками припідняла довгу, просто до підлоги, сукню. В цей момент, усі помітили, що Емма вийшла босоніж. Зал зірвався оплесками. А Емма лише акторськи посміхнулась. Всі оцінили її сміливість. Не кожна людина змогла б після такого вийти на сцену.

Емілія пробігла очима по залу. Так, Клавдія була права. Своїм виходом вона довела, що у неї є гордість, честь. Вона довела свою справу до кінця. Емма знала, що по балам не увійде, навіть, у першу десятку. Вона знала, що програла. Але хіба потрібна була їй тепер та перемога?

- Ох і велика сімейка в цього графа Полонезького, - промовила Карла. – Остапе, ти записав?

- Ще раз повтори…

- Фель-чен-ський!

- Ну і прізвища! І хто спадкоємець? – зацікавлено запитав Макс.

- Спадкоємець, - гортаючи сторінки родоводу, промовила Карла, - а точніше спадкоємиця Катерина Фельченська, вона ж Катерина Понятовська. Це прізвище за чоловіком.

- Хто такий цей Понятовський?

- Понятовський… Поляк за походженням, знатного роду… Так, так, так… А ось! Ого! Племінник польського короля Станіслава ІІ Августа Понятовського! – викрикнула Карла. – Ось і королівська кров!

- Граф Понятовський? – перепитав Макс. – Це здається останній польський король…