Слава ЗСУ!

- Ясно. А та кімната в кінці коридору, що в ній?

Карла посміхнулась.

- На жаль, кімнати там немає. В кінці коридору безвихідь, просто кам‘яна стіна. Ми до останнього сподівалися, що саме в цій кімнаті і сховався наш граф. Але на жаль…

- А може, все ж таки якось можна посунути ту стіну? Може, десь за нею причаїлися маленькі дверцята, які дадуть нам всім розгадку про зникнення графа?

Карла і Максим засміялись.

- Якби ж то, - промовив Максим. – Але на місці працювали не лише ми, а й професійні археологи. Вони розрахували розміри замку і зробили висновок, що за тією стіною нічого немає, там вулиця, вихід у сад.

- Шкода, - промовив голова комісії. – Може, в когось іще є питання?

Остап з надією подивився на графиню. Але вона мовчала.

- Ну що ж, якщо запитань більше немає…

- У мене є питання, - раптом промовила Ліна.

- Будь ласка, графине, - зрадів голова комісії.

Карла злякано поглянула на Макса.

- Не хвилюйся, - прошепотів Максим. – Їй не вдасться нас викрити. Вона нічого не зможе довести.

- Сподіваюсь.

- У мене таке питання, - встаючи з місця, повторила Ліна. – Ви змінили моє життя, розказали мені мою історію. Я за це вам дуже вдячна. Ви провели величезну роботу, знайшли багато історично цінних документів. Але дещо мене ображає. Я переглянула вашу роботу, і побачила, що писали ви лише про замок. Але історичною будівлею являється не лише замок, але й будинок, де я провела своє дитинство, де жила моя мати, моя бабуся. Це будинок графів. Це історичний будинок. І наскільки я пам‘ятаю, не всі документи було знайдено в замку. Частина з них зберігалась в моєму домі. Другий заповіт, продовження родоводу Фельченських… Це все взято з мого старого будинку. Для нас зараз це немає ніякого значення, але ваша робота – це історичний документ. І ви мали би вказати адресу мого будинку. Може, хтось колись прочитає цю роботу, і вирішить продовжити дослідження. Для нього це буде дуже важливо.