Слава ЗСУ!

- Так, це наша помилка, - зітхнула Карла. – Ми дійсно мусили вказати адресу того будинку.

- Ну, то може, скажете її зараз, - посміхнулась Ліна.

Карла злякано подивилась на Максима.

- Ви ж взяли ці документи в моєму старому будинку! Ви ж були там! Просто назвіть для усіх присутніх його адресу.

Карла мовчала. Звісно ж, звідки їй знати ту адресу, якщо вона жодного разу там не була. Всі документи в тому будинку знайшов Остап, а вона лише поробила з них ксерокси.

- Карло, Максиме, відповідайте на питання, - злісно вигукнув голова комісії. – Це ж таке просте питання!

- На жаль, - злісно промовив Максим, - ми не запам‘ятали адреси. – Я пам‘ятаю, що ми приїхали туди на таксі. Пробачте, та ми не подумали, що графині заради втіхи захочеться почути свою адресу, тому і не вивчили її напам‘ять.

Всі засміялися.

Ліна виразно подивилася на Максима.

- Добре, Максиме, добре, - тихо промовила вона. – Тоді розкажи, будь-ласка, усім присутнім, де саме ти знайшов другий заповіт та інші, важливі для вашої роботи, документи?

- Як де? – здивовано перепитав Максим. – В твоєму старому будинку, звісно ж.

Всі знову засміялися.

- Я розумію, - сердито промовила Ліна. – Але ти назви мені місце. Де саме в моєму будинку? На горищі, чи може, у підвалі, чи може, в сараї, що знаходиться біля мого будинку, чи може, вони були закопані в скрині на городі? Де саме? Може, в моїй кімнаті у дитячій шафі? Де? Скажи!

- Я знайшов їх у сараї, - злісно промовив Максим. – У сараї, що біля твого будинку!

- Біля мого будинку немає сараю, - сміючись, промовила Ліна. – І якби ти хоч раз був там, то ти би знав про це.

- Як же так, Карло, Максиме, що це все означає? – піднявшись з місця, запитав голова комісії.