Слава ЗСУ!

- Вас не було в моєму будинку! – продовжила Ліна. – І ви чудово про це знаєте. Лише одна людина в цій аудиторії може відповісти на всі поставлені мною запитання. Це Остап. Остап Завацький. Він виніс з мого будинку усе, що хоч якось стосувалося мого родоводу.

Карла сумно опустила очі.

- Я не хочу сказати, що ви нічого не зробили! Ви працювали, багато працювали. Але погодьтеся, що без Остапа у вас би нічого не вийшло. Ідея поїхати в мій старий будинок була його! А перший заповіт? Ви би ніколи його не побачили, якби не Остап. Всі ідеї були його! Я розумію, що без вас він би теж ніколи не впорався. Він ніколи не зможе так натхненно працювати з архівними документами, як ти, Карло. Ніколи не зможе так розумно оперувати історичними датами та фактами, як Максим. Але ви без нього – теж ніщо. А все тому, що ви - команда. Одна команда. Шкода тільки, що переживши стільки разом, ви так цього і не зрозуміли.

Ліна іще раз оглянула всю аудиторію. Всі уважно слухали її, навіть, Остап. Вона посміхнулась, і вийшла за двері.

Голова комісії вийшов на середину аудиторії.

- Ну що ж, - сердито промовив він. – Зважаючи на обставини та інформацію, яку ми щойно отримали, думаю, треба перенести захист вашої роботи, Карло та Максиме, на завтра.

Ліна спустилася сходами вниз і вийшла на вулицю. Вона знала, що перемогла, добилася справедливості.

- Ліно, зачекай, - задихано крикнув Остап, наздоганяючи дівчину.

Ліна обернулась.

- Ти повернула мене до життя, - радісно промовив він. – Це було неймовірно.

Ліна нічого не відповіла.

- А як суд? Як ваші справи? – поцікавився Остап.

- Ніяк, - спокійно посміхнулася Ліна. – Я заберу позов. Це безнадійно…

- Ліно, як же так? Як же безнадійно? Ми ж стільки часу витратили на це!

- Витратили, і витратимо ще стільки ж, а в результаті все одно програємо, - посміхнулась Ліна.