Слава ЗСУ!

- А якщо ні, якщо виграємо? Ліно…

- Мене дивує людська натура! – засміялась Ліна. – Ти ж, як ніхто інший, знайомий з цією корумпованою системою, з цими порядками та неписаними законами. І все одно віриш?

- Вірю, Ліно. Вірю, що ти переможеш!

- А я не вірю. І забираю позов. Це моє рішення!

Повір у все, що я скажу

1

Декілька місяців тому…

- Назаре, де ти взявся на мою голову? Навіщо ти, взагалі, підняв руку? – кричала Олена. – Я не хотіла бути з тобою в одній підгрупі! Я хотіла бути з Карлою! Розумієш?

- Карпова, чого ти кричиш на мене? – обурився Назар. – Карла ще до початку заняття обрала собі в підгрупу Максима, бо вона з ним зустрічається!

- Ну то я була б третьою!

- Дуже ти їм там потрібна! Вони собі Остапа Завацького вибрали, бо у нього батько – декан!

- Ну то вже краще була б з Галиною Пустовійт! – крикнула Олена. – Вона хоч і тупа, але за тебе розумніша!

- Розумніша за мене? – обурено крикнув Назар. – Карпова, та що ти собі дозволяєш? Думаєш, якщо ти відмінниця, то тобі все можна?

- Думаю, так! – засміялась Олена.

- Та з тобою… З тобою, взагалі, ніхто не хотів іти в одну підгрупу, бо ти – дурна заучка!

- Чого ж ти тоді руку підняв? – знову засміялась Олена.

- Мені просто тебе шкода стало! Ніхто не хотів іти до тебе в підгрупу, бо тебе всі ненавидять!

- Та якось переживу!

- До тебе, навіть, Карла не захотіла іти!

- А я думаю, Назаре, - крикнула Олена, - що ти спеціально підняв руку. Ти знав, що я класно знаю археологію, знав, що зможу написати класну наукову роботу. От і підняв швиденько руку, коли моє прізвище назвали!

- Та кому треба твої знання, - нахабно перебив Назар, - якщо ти така… З тобою ж спілкуватися неможливо. Ти, взагалі, як…

- Як хто? – викрикнула Олена.