Слава ЗСУ!

Назар ображено подивився на Олену і зайшов у будинок. Олена зайшла за ним.

- Ти могла хоч би попередити, що збираєшся в місто, - ображено промовив він.

- Як то тобі є різниця, - засміялась Олена, втомлено сідаючи на своє ліжко.

- Є різниця? Та я… Я хвилювався за тебе… Ти між іншим мені не просто одногрупниця…

- А хто ж?

Назар замовчав.

- Скажи! Договори, що ти хотів сказати! – весело промовила Олена.

- Нічого… Просто мав на увазі, що ти мені не байдужа…

- О Боже, Назаре, ти в мене закохався!

- Ти що, знущаєшся з мене! – нахабно перебив хлопець. – Та в мене таких, як ти, мільйони!

- Може, й мільйони. Але закохався ти саме в мене! – сміялась Олена.

- Було б в кого! Знайшлася мені, красуня! Ти краще на підборах навчися ходити!

- А чого ж ти тоді почервонів?

- Нічого я не почервонів. Просто могла б попередити, що ми не підемо до театру.

- А ти міг би попередити, що збираєшся спати півдня! – уразила Олена.

- Ти ж бачила, що мене не було до ранку. Могла б і здогадатися! – крикнув у відповідь Назар.

Олена раптом замовкла.

- А тебе що, не було до ранку? – перепитала вона.

- А хіба ти не бачила?

- Я прокинулась вранці, і ти спав… Я ж не чула, коли ти прийшов.

- Ну як же не чула? Навіщо брешеш? Дід не спав. В його кімнаті світло було. І ти не спала. Я був під будинком, і чув, як ви розмовляли.

- Хто розмовляв? – здивовано перепитала Олена.

- Ну ти…

- З ким? З німим дідом?

- Ні… Може, з Олесею, - невпевнено прошепотів Назар, який точно бачив, як Леся ввечері пішла до себе додому.

- Вона ж не ночує тут, Назаре, - спокійно промовила Олена. – Ні з ким я не говорила. І ніякого світла в будинку не було. Дід спав, і я спала.