Слава ЗСУ!

Сіра постать впевнено ішла до стіни, біля якої стояла Олена.

Дівчина плакала і кричала щось не своїм голосом.

- Іди геть! Чуєш? Бридка потвора. Де мій Назар? Що ви з ним зробили? Я вас всіх тут ненавиджу!

Постать наблизилась до Олени майже впритул. Дівчина закрила очі і різко нахилившись відскочила вбік і побігла до стіни. Провівши руками по стіні, Олена нащупала вимикач і швидко ввімкнула світло. Навколо нікого не було.

- Назаре, де ти? – крикнула Олена у тишину. – Де ти, мій зайчик…

Сльози рікою хлинули з Олениних очей. Вона на секунду подумала, що духи забрали його в неї, на секунду подумала, що вона втратила його.

Закривши рукою рот, щоб знову не впасти в істеричний плач, дівчина, що є сили побігла.

- Назаре, я врятую тебе! Чуєш, тримайся.

Увімкнувши мобільний телефон, Олена бігла, вмикаючи по дорозі всі лампи, які тільки знаходила. Їй здавалося, що вона бачила якісь постаті, ліхтарики, вогники, але, як тільки починало горіти світло, все одразу зникало. Олена плакала, кликала Назара, але навколо було тихо.

Дівчина підбігла до маленького віконця, через яке минулого разу вони заходили в підвал з трупами. Як вона залізла в те вікно, як бігла по тому стометровому коридору, як їхала в напіврозваленому ліфті, вона не знала. Вона робила це у безпам’ятстві. І лише, вийшовши з ліфту, спробувала заспокоїтись і взяти себе в руки. Дівчина озиралась навколо, шукаючи вимикачі та Назара. Але хлопця ніде не було.

Олена вибігла на другий поверх лівого крила. Але і тут нікого не було. Дівчина підбігла до вимикача і швидко ввімкнула світло. Але лампа не загорілась. Олена вимкнула і знову різко натиснула на вимикач. Але світло не запалало. Олена моторошно подивилась навколо. І вперше за весь час їй стало дійсно страшно. А може, Назара тут, взагалі, немає. Може, він надурив її і не пішов у цей госпіталь. А вона пішла його шукати і потрапила в пастку. Олена почула тихі голоси. Дівчина підняла очі і завмерла. Просто на неї сунулись маленькі вогники. Було дуже темно, і сірі постаті розгледіти було неможливо, але Олена точно знала, це вони. З її очей потекли сльози. Її руки трусилися, а губи нервово тремтіли.