Слава ЗСУ!

- Ти лише графиня, а не філософ, - посміхнулась Віка. – Тому бери назад свою статтю. Катріна її переглянула і вкотре повернула тобі на доопрацювання. Вона відмітила, що там не так

Ліна байдуже поглянула на свою статтю.

- Сьогодні мер виступає на майдані, - промовила Вікторія.

- Почався передвиборний сезон? – посміхнулась графиня. – До виборів нікого і чути не було. Сиділи всі по своїх норах. А тепер всі такі активні раптом стали.

- Ну-у-у, коли ти станеш мером, то може, хоч ти будеш не така.

- Я не стану мером, - промовила Ліна. – Я не такого складу людина. Я – не публічна людина. Мені виступити на телебаченні – то краще повіситись.

- Нічого, звикнеш, - промовила Віка. – Ти ж уже не раз виступала.

- Ні, я серйозно. Для мене ці виступи дуже емоційно перевантажені. Так і з глузду з‘їхати недовго. Я б краще відвоювала свій родовий замок, перебралася туди жити, відкрила б там музей. І жила б там одна на околиці міста…

- І що, там би ти була щаслива?

- Була б… Вже краще, ніж в цьому безглуздому хаосі. Всі бігають, метушаться, а заради чого, точно самі не знають.

- І що б, ти зовсім нікого не взяла з собою? А Емму? Ти б лишила її тут?

Висоцька засміялася.

- Емма померла б з нудьги в тому закутку. Якщо поділити всіх людей по кланам, то Емма, безспірно, інтелігенція. Їй потрібна еліта, щоб почуватися елітною. Емма не зможе жити для себе. Їй потрібні натовпи прихильників, які слухатимуть її, натовпи кавалерів, які безтямно кохатимуть її. Їй потрібна слава, беззаперечне лідерство. А в тому закинутому замку буду лише я…

- Я б теж не змогла жити одна. Я боюся самотності. Може, якби з чоловіком, але теж не довго.

Ліна посміхнулась.

- Я думаю, в світі немає чоловіка, з яким би я могла жити довго і щасливо. Всі чоловіки - зрадники і брехуни.