Слава ЗСУ!

- Я собі краще каву зроблю, - підійшовши до плити, відповіла Ганна.

- А мера ми добре налякали, - посміхнувся Остап.

- Налякали? – засміялась Емма. – Та він уже на нас працює. Ти бачив, яке він Ліні приміщення виділив. Такий офіс!

- А де саме? – поцікавилась Ганна.

- Біля площі, недалеко від бібліотеки наукової.

- Ми розбили його вщент! – переможно промовив Остап. – Але головне, що замок тепер в надійних руках. Замок наш!

- Ліна збирається переїхати туди жити, - сумно промовила Емма.

- Це серйозно? – здивувався Остап. – Я чув від неї таке, але вирішив, що то жарт.

- Ні, не жарт. Вона так серйозно захопилась тим замком, що забула про все.

- Може, їй дійсно буде там краще.

- Ліна каже, що буде там щаслива, - промовила Емма. – Вона пише роман про свого графа. Іноді, коли вона думає, то я, навіть, боюся підходити до неї. Вона така зосереджена на роботі...

- Може, їй суджено бути одинокою, - прошепотіла Ганна.

Емма сумно посміхнулась.

- Ганно, а як там підготовка до твого весілля? – запитав Остап.

- Нормально все. Готуємось потрохи. Гроші збираємо...

- Ну ти хоч щаслива? – запитала Емма.

- Питаєш... Найщасливіша в світі. Він найкращий.

- Хоч би тобі пощастило, - щиро промовила Емма.

- Мені вже пощастило.

Двері відчинилися і зайшла Ліна.

- Привіт усім!

- Привіт, чого ти так довго? – запитала Емма. – Я вже хвилюватись почала. Будеш чай?

- Довго? Я і так на таксі їхала. Дощ такий на вулиці. Ще й таксист такий придуркуватий попався. Причепився до мене, що закохався. Візитку свою дав, сказав, щоб я дзвонила йому в будь-який час.

- То подзвони, - радісно промовила Емма. – Може, і тобі пощастить. Ганні он як з таксистом пощастило.

- Слухай, а яке було таксі? – запитала Ганна.