Слава ЗСУ!

- Експрес-таксі.

- То в мене ж там наречений, Ліно, - зраділа Ганна.

- Ну то передай йому, що його співробітники - бабії, - грубо відповіла Ліна.

- А як того таксиста звали?

- Олег чи Іван. Не пам’ятаю, зараз візитку знайду.

Ліна почала шукати в сумці візитку.

- А який номер у твого таксиста? – запитала Ліна.

- 323, - відповіла Ганна.

- О, знайшла, - вийнявши візитку із сумки, промовила Ліна.

У Остапа подзвонив мобільний.

- Алло, так, Олено, я пізнав тебе. А що сталось? Так, звичайно, я поговорю. Ні, ні, мені не важко. Не вибачайся, все нормально. Мені, дійсно, не важко. Бувай.

- Що там сталося? – запитала Емма.

- Слухай, Ліно, - раптом промовив Остап.

Ліна здригнулась, явно відірвавшись від серйозних роздумів, і нервово кинула візитку назад у сумку.

- Чого ти така злякана? – не зрозумів Остап.

- Ні, я не злякана. Що сталось, кажи.

- З тобою хоче зустрітися одна дівчина...

- Я думаю і не одна, - посміхнулась Ганна.

- Ні, я серйозно, - промовив Остап. – Олена Карпова. Може, ти пам’ятаєш її, вона захищала роботу про госпіталь.

- Так, я вже згадала, - прошепотіла Ліна.

- Ти зможеш завтра зустрітися з нею.

- Нехай приходить в офіс. Я скажу охороні, щоб її пропустили до мене. А що в неї сталось?

- Не знаю, але повір, щось серйозне. Просто так, за автографом вона б не прийшла.

- Все мені час іти, - промовила Ганна, подивившись на мобільний. – Всім гарно погуляти. Бувайте.

- Бувай, - промовила Ліна.

- Побачимось, - крикнув услід Остап.

Лише Емма мовчки дивилась у вікно, явно чекаючи, коли Ганна, нарешті, вже піде.