Слава ЗСУ!

- Мені здається, що багато хто волів би бачити графинею саме вас, - посміхнулась журналістка.

- Я знаю, що багато хто критикує Ліну Висоцьку, - промовила Емма. – Я неодноразово читала різні там вислови в жовтій пресі. Можу сказати лише одне: хіба можна засудити людину, за те що вона не публічна, і не вихваляється на все місто проведеною роботою. Ви всі зможете оцінити її працю після опублікування робіт. Зараз вона працює над створенням роману, в основу якого ляжуть реальні історичні факти з життя графа. Це буде не лише внесок в історію нашого міста, це буде величезний внесок в світову бібліотеку. А щодо тих людей, які хотіли би бачити графинею мене, то я думаю, що не розчарую їх. Насправді, я теж маю не просту родову історію. І дуже сподіваюся, що мої батьки теж були із знатної родини. Зараз один з видатних археологів нашого міста і мій хороший друг Остап Завацький досліджує мій родовід, і думаю, дуже скоро ви і мене зможете привітати з новим статусом і блакитною кров’ю.

- Я думаю, місто і так вдячне вам за вашу роботу. Скажіть, а чим буде займатися ваша реставраційна компанія після закінчення роботи в замку?

- Пам’яток в нашому місті дуже багато, до того ж перша археологічна група вже отримала декілька замовлень із сусідніх областей. Але першорядну роль, звичайно, зіграє робота над військовим шпиталем.

- Еммо, я так розумію, це той шпиталь, де було знайдено тисячі жертв комуністичного режиму?

- Саме так…

- Наскільки я знаю, мерія прийняла рішення підірвати дану будівлю.

- Ні, - вперто промовила Емма. – Я сама власноруч не дозволю цього зробити. І якщо треба буде, чергуватиму там день і ніч, і підірвати госпіталь можна буде лише зі мною.

- Чому така жертва, Еммо?

- Там тисячі людей, які потребують поховання. Ми не можемо просто позбутися їх будь-яким найдешевшим методом, це не правильно. Ми маємо виявити повагу до них. Вони всі герої, всі жертви. Ми маємо поховати їх з почестями, а не підірвати, як звал сміття.