Слава ЗСУ!

Дмитро мовчав.

- А знаєш чого, бо в нього з’явилася молода гарненька секретарка. Навіщо ж йому сорокашестирічна баба з трьома дітьми.

- Не всі такі, - промовив Дмитро.

- Дмитре, Дмитре, Дмитре, - засміялась Емма. – То під кого ж рівнятися? Де ж той ідеал? Бо навколо лише зрадники і бабії. Я інших чоловіків в своєму житті не бачила.

- Бо не хотіла бачити, - промовив Віктор.

- Що ж ти мені пропонуєш? Іще раз покохати, повірити. І кожен раз, лягаючи з коханим у ліжко, думати, чи не спав він з моєю подругою.

- А ти подруг нормальних підбери, - промовив Дмитро.

- Та я вже сама розберуся в своїх подругах. Мені зараз з ними нема, що ділити. Бо в мене немає хлопця. А навіть, якщо і з’явиться, то ніколи в мене не буде стільки довіри до нього, скільки було до Руслана. Бо на моєму серці рана. Глибока рана. І вона назавжди. Знаєш, тобі цього не зрозуміти. І пощастило тобі, що тобі в твоєму житті трапилась наївна довірлива Ганна, а не якесь хитрюще стерво, яке спало б з твоїми друзями.

- Мені тебе шкода, - відповів Дмитро. – Насправді, дуже шкода. Щиро. І Ганна мені не раз переповідала цю історію. І я вражений тим, що ти така сильна, так тримаєшся. Бо я би так не зміг. Я знаю, як Ганна тебе любить, як намагається бути схожою на тебе в усьому. Вона тобі вірна. А от ти, навіщо ж ти набрехала про мене таке. Хіба ж я чіплявся до тебе?

Емма відійшла в сторону, так щоб Дмитрові було видно Ліну. Ліна продовжувала дивитись у вікно. Помітивши, що галас стих, вона, нарешті, відірвалася від своїх роздумів і поглянула на хлопців.

- Ліно, скажи… Розкажи те, що нам розповідала.

Але Ліна лише сумно похитала головою.

- Я їх бачу вперше, - тихо промовила вона і закрила лице руками.

- Як вперше, Ліно?

- Я не знаю, як таке могло статися?

- Ого, - нахабно викрикнув Віктор. – Оце так поворот подій! Дівчинко, ти, взагалі, яке таксі викликала?