Слава ЗСУ!

- Добре, Ліно, добре, - тихо промовив Дмитро. – Головне, що твоя совість чиста. А що там у подруги твоєї на душі – то все дрібниці. Головне, що ти все правильно зробила і вважаєш себе гарним другом.

Дмитро розвернувся і попрямував до дверей. Віктор мовчки пішов за ним.

Двері зачинилися.

В кімнаті було тихо. Всі дивилися один на одного в якомусь очікуванні, але жоден не міг вимовити ані слова.

Ганна стояла біля вікна. По її щоці текла сльоза.

- Я дожену його, - тихо промовила вона.

- Ні, - вперто зупинила її Емма. – Доженеш і зробиш дурницю. Будеш потім все життя за ним бігати.

Ганна нахилилася до віконного скла і вперлася в нього лобом.

- Він пішов…

Віктор і Дмитро сіли в машину.

- Чого вона не наздоганяє нас? – нервово запитав Дмитро.

- Ти думаєш, вони її відпустять? Та вони краще застреляться, але від дверей не відійдуть.

- Якби вона захотіла, то щось би придумала.

- Може, не хоче…

- Невже вона так нічого і не зрозуміла з того, що я говорив.

- Та мабуть, вона така сама дурепа, як і її подруги. Знаєш, моя тобі порада, забудь її. Навколо тисячі дівчат, які мріють про нормального хлопця. Давай, знаєш що. Давай сходимо сьогодні на дискотеку, розвіємося.

Дмитро засміявся.

- Чого ти? Давай.

- Знаєш, чого я сміюся, Вікторе, - промовив Дмитро. – Бо насправді, ти такий самий, як і подруги Ганни. Вони їй на мене наговорюють, а ти мені на Ганну. А знаєш, я думаю, що якби хоч хтось із вас був справжнім другом, то в першу чергу думав би про наші з Ганною почуття. У нас з нею іще не все втрачено, а ти мені радиш піти в бар і наробити дурниць. Ти мені так просто кидаєш слова: «Забудь її». А я її кохаю, хіба легко мені буде її забути? Я буду мучитись, думати про неї, а ти будеш вважати себе класним другом, і думати, що кльово допоміг мені. Ти такий, як її подруги. У вас на першому місті ваша думка. Ваша, нікому не потрібна, думка. А вже потім ми і наші почуття. З мене досить. Я дзвоню Ганні.