Слава ЗСУ!

- Як хочеш, - промовив Віктор. – Дзвони. Все життя за нею бігатимеш.

- Бігатиму, якщо треба буде, - злісно крикнув Дмитро і, схопивши з машини телефон, почав телефонувати в будинок Остапа.

Подзвонив телефон.

- Остапе, відповісти на дзвінок? - запитала Емма.

- Давай, - промовив Остап, який якраз ніс Ганні чай. – Не сумуй, Ганно. Випий чаю.

- Алло, - сказала в трубку Емма.

- Еммо, привіт, це Дмитро.

- Привіт.

- А ти могла б покликати Ганну?

- Так, - спокійно відповіла Емма, ніби, тільки-но, нічого не сталося.

- Ні, почекай, - раптом зупинив Емму Дмитро. – Попроси її, нехай спуститься до моєї машини. Скажи, що я дуже-дуже прошу.

Історія мого графа

1

Триста років назад…

Був ясний морозний ранок. Небо було яскравим. По всьому небу розпливалися, неначе піна, біляві хмарки. Вони непоспішно пливли вздовж лісу і самовдоволено чіпляли собою кінчики засніжених дерев, які стояли непохитно, замислено вдивляючись у далечінь. Ранковий морозець розмалював їх стовбури холодним пензлем, і вони, у своїй ранковій красі, лише вдихали свіже холодне повітря.

Над лісом було ясно. Але там, десь далеко, небо ставало все яснішим і яснішим. Воно ближчало, переливалося всіма кольорами райдуги, і десь, аж за горизонтом просто палало вогнем.

Там сходило сонце.

По безкрайній недоторканій засніженій дорозі їхали два вершники.

В лісі було тихо, і вони мовчали, ніби боячись розбудити сонний засніжений ліс.

- Любий графе, погляньте! Яка краса! – нарешті, промовив один із них. – Яке небо! Який схід сонця! Сліпці ті люди, які кажуть, що сходження сонця не порівняється з заходом. Це маячня. Світанок прекрасніший в тисячі разів! Люди просто не хочуть оцінити всю красу цього явища.

- Проблема не в тому, що не хочуть, - розважливо промовив вісімнадцятирічний граф. – Вранці люди сплять і просто не в змозі побачити схід сонця. А ті, кому все ж вдалося прокинутись, мають такий поганий настрій, чи поспішають на роботу, чи мають якісь інші справи, що їм не до ранкової краси. Вони планують день, думають про справи, про худобу, про врожай… Хіба ж можуть вони тоді насолодитися ранком? Ранок –ніжний! І думати про нього треба - ніжно… А коли насилу продираєш очі, хочеш спати, то ненавидиш весь цей світ, разом із ніжним ранком, яким би чудовим він не був. Як ти в свій час, Венецію.