Слава ЗСУ!

- Ганно, коли ти подзвониш? – кричала через скло Емма.

Та Ганна нічого не чула і лише з сумною посмішкою махала у знайоме вікно.

Потім Дмитро взяв Ганну за руку і щось почав їй говорити, показуючи на машину. Ганна лише кивала головою.

- Що він їй говорить, Остапе? Відкрий вікно, я хочу чути.

- Еммо, навіть, якщо відкрити вікно, ти, все одно, нічого не почуєш. Це четвертий поверх.

Емма відійшла від вікна і сіла на диван.

- Він її в нас відібрав…

Ліна підійшла до подруги та обійняла її.

- Мені чогось здається, що ми її більше не побачимо…

- Чому? – запитала Ліна.

- Тому що він їй не дозволить. Ми своїми балачками про нещасне кохання і поганих чоловіків впливаємо на неї, і на їхні відносини.

- Я не можу з ним не погодитись, - промовив Остап. – Я, мабуть, вчинив би так само.

- Тепер він їй розкаже, які ми погані друзі, і який він чудовий вірний чоловік, - продовжила Емма.

- А гірше за все, що він буде правий, - доповнив Остап.

- Вона перестане з нами спілкуватись… Аби на весілля нас запросила…

- Я знаю, знаю, - посміхнувся Остап. – Він скаже їй: «Давай зробимо скромне маленьке весілля і запросимо лише родичів!»

- Точно, - промовила Емма. – А потім, через багато років ми їх зустрінемо, а вони гулятимуть по парку під ручку зі своїми двома дітьми. Ми запитаємо: «Чого ж ви не повідомили про народження дітей, про одруження?». А вони скажуть: «О, пробачте, ми хотіли повідомити, але не знайшли ваших номерів»

Остап посміхнувся.

- Мені одна моя тітка саме таке й казала, коли я був маленький, - промовив він, - що не знайшла номер, щоб привітати мене з днем народження.

- Всі таке кажуть, - відповіла Емма. – І ми потім колись казатимемо.

Остап посміхнувся і глянув на Ліну.