Слава ЗСУ!

- Ні, ми не можемо так загинути? – промовив сам до себе граф. – Я маю її побачити, розумієш?

Він підняв голову і оглянувся навколо.

- Дивись, - промовив Олександр. – До того берега найближче. Але там занадто крихкий лід. А трохи в бік лід більш твердий. І якщо бігти швидко, то він ламатиметься позаду нас, а ми встигнемо вибратися. Тільки потрібно все робити швидко. Розумієш, і бігти тільки в тому напрямі, де цілий лід.

Кінь мовчки слухав хазяїна, трусячись всім тілом. І не ясно було, що саме зрозумів кінь з того, що сказав йому хазяїн. Та Олександр знав напевне, кінь зрозумів усе. Він зробить все правильно.

- Я рахую до трьох, - прошепотів граф. – Зберися! Я щосили триматимусь за тебе. Пам’ятай, бігти треба в тому напрямі, дуже швидко. Раз…

Руки і ноги графа трусилися, чи то від холоду чи то від страху. Щелепи зводилися, а зуби голосно цокотіли.

- Раз, - повторив граф. – Два! Три! Помчали! Но!

Кінь рвонув з місця і, здавалося, злетів.

Граф затаїв дихання, намертво вчепившись в шию коня. Кожна секунда польоту здавалася йому вічністю, так, наче він жив в окремому незнайомому йому до цього світі.

«Все вийде, все буде добре…», шепотів він собі. «Ми врятуємося…»

В цей момент кінь приземлився на лід і почулося гучне тріскання. Кінь хотів відштовхнутись для наступного стрибка, та було вже надто пізно. Ноги коня швидко ковзнули по слизькій крижині і опинилися у холодній воді. Кінь намагався вчепитися передніми ногами за лід, який здавався таким міцним здалеку. Та лід щоразу ламався, і всі намагання були марними.

- Чіпляйся, друже, чіпляйся! – кричав граф, борсаючись по пояс у воді. – Зараз я ляжу на лід і витягну тебе.

Граф випустив гриву з рук і вхопився за лід. Лід розламався на маленькі крихти. Граф намагався вхопитися далі. Та це було марно. Лід кришився від одного дотику.