Слава ЗСУ!

- Об одинадцятій приїде асфальтовий каток, - промовила Емма по телефону. – Ні! Звичайно, ні. До одинадцятої буде готово. Я за своїх робітників відповідаю головою. Добре. З якого приводу? А так, звичайно.

Емма важно ішла вздовж замку і роздавала команди. Ліна, не приймаючи участі у громадській роботі, занурена повністю в свої записи, ішла позаду Емми.

- Приїхав садівник, - промовила Яна.

- Дякую, Яно.

- Що мені далі робити? Я вже все зробила.

- Так, я в тобі не сумнівалася, - посміхнулась Емма. – Знаєш, думаю, час підвищити тебе за твої старання та віддану працю. Будеш моїм персональним помічником! З подальшим влаштуванням у музеї.

Очі Яни засвітилися і заблищали.

- Дякую, Еммо. Це … Це чудово…

- Тепер ти будеш слідкувати за роботою садівників. Покажи їм ті картини, які знайшли під бібліотекою. Запитай, що вони скажуть про них.

- Що там за картини? – запитала Ліна, вийнявши з рота ковпачок.

- Із зображенням саду, пам’ятаєш? Ти їх бачила.

- Так, пам’ятаю…

- Експерти думають, що це не просто сад, а сад, який був на цьому місті багато сотень років тому.

- І щоб це зрозуміти, тобі знадобилися експерти? Я і так це знала. Як тільки ці картини побачила – вже знала.

- Звідки? – не зрозуміла Емма.

- Не знаю… На них, мабуть, написано було…

- Ні, там ніяких написів не було.

- Ну тоді не знаю, просто якось знала і все.

Емма посміхнулась.

- Ми хочемо відновити ту картину в реальності. Засадимо навколо замку графський сад, точнісінько такий, як був колись.

- Дійсно? – прошепотіла Ліна. – Чудово! Просто неймовірно. Як тобі вдалося таке придумати?

- Ні, ні, це не я! – заперечила Емма. – Це ідея студентів-археологів. Я дала їм можливість виразити себе. І виявилось, вони працюють набагато краще і більш віддано, ніж деякі професійні робітники.