Слава ЗСУ!

- Можливо.

- Слухай, а де магістерська робота Карли? Я б хотіла її переглянути.

- Вона у Остапа. Остап придбав усі авторські права на неї. Хочеш, я скажу йому, і він дасть тобі її почитати.

- Було б добре.

- Знаєш, насправді, мене турбують не розміри, а ця кімната, - промовила Ліна. – Як думаєш, де вона могла подітись?

- Може, її розвалили?

- В тому то й справа. Всі археологи в один голос говорять, що стіна там цільна і всі камінці цілі, і що ніяка кімната там ніколи не стояла. Але ж на схемі вона є!

- Це дивно, я згодна, - промовила Олена. – Хтось наче хотів нас обдурити. Нехай Остап дасть мені ту роботу, а я спробую з’ясувати.

Був холодний квітневий ранок.

Десь далеко з-за обрію крізь великі сонливі небеса пробилися перші промені сонця. Вони пронизали небо наскрізь, наче гострі голки, і осяяли небосхил.

Потроху вже зникав блідий, як сніг, місяць. За яскравими променями сонця він був майже непомітним, і лише уважно придивившись, можна було помітити його тьмяне сірувате півколо.

А тим часом сонце потроху починало господарювати на блакитному злегка захмареному небі, розправляючи повсюди свої яскраві промені. Величезна вогняна куля самозакохано рухалася небом уверх, поважно освітлюючи розпатлані нічним вітерцем хмари.

А вони лише піддатливо колихалися у повітряній колисці, мружачись від яскравого світла.

А під низом розкинувся сад… І ліс, і долина і поле… І річка, і озеро… Все пахло весною. Вона нарешті вступила в свої повноцінні права. І все навколо цвіло, і пахло, і зеленіло. Дерева шепотілись маленькими листочками, пташки з самого ранку дзвінко щебетали, річка настирно хлюпала своїми хвильками і лише незворушно стояли дерева. Вони неохайно тримали своє віття, поміж якого гуляв вітер і замислено розглядали свої широкі тіні. То був старий вишневий сад.