Слава ЗСУ!

Василь сидів посеред саду і натхненно вимальовував на горщиках все, що бачив навколо – птахи, дерева, маленькі квіти, сонце. Дивно, та малювати - це єдине, що вдавалося Василеві. Він жив в цьому селі з зими. Його знайшли на озері. Взимку, він провалився там під лід. Та на щастя, його врятували селяни. З тих пір і почалося його життя. Що було до того – невідомо. Він, навіть, не зміг пригадати, як його звати, а ім’я «Василь» дала йому Ява на честь сміливого хлопчини, який першим кинувся рятувати його безтямного з-під льоду. Треба буде познайомитись з тим сміливцем, щоб хоч подякувати йому.

Василь розумів, яким тягарем він був для цієї сім’ї, яка його врятувала. Близько місяця він лежав безтямний, і лише серце юної красуні було небайдуже до нього. Вона поїла його цілющими травами. Та не лише їй був вдячний Василь за допомогу. Всі навколо піклувалися про нього. І поважний сільський ворожбит, який чаклував над своїми травами, і старий дядько Мирон, якому довелося переселитися до сараю, щоб звільнити хворому Василеві ліжко, і маленьке веселе циганча Марічка… Всі були до нього добрі, всі були щирі. Василь не знав, що було з ним раніше, але зараз він був щасливим. Він знайшов себе у малярстві – розмальовував глиняні горщики, малював на стінах хат, на парканах, і цим заробляв собі на життя. Селяни казали, що в нього справжній талант.

Емма з величезними букетами квітів зайшла в кабінет до мера.

- Народ вас любить, Еммо. З цим не посперечаєшся, - посміхнувся Фадєєв, розглядаючи квіти.

- Так, я така щаслива сьогодні! – погодилась Емма. - Так приємно визнавати, що твоя праця потрібна людям.

- Це ваше призначення! Ви щасливі, коли всі навколо вас щасливі.

Дівчина посміхнулась.

- Можна я у вас квіти поки поставлю?

- Так, беріть будь-яку вазу. Зараз скажу секретарю, нехай принесе води.

- Ні, ні, не треба. Сама впораюсь. Просто поставлю, поки без води.