Слава ЗСУ!

- Це страшно.

- Так пишуть газети. У мене іншого джерела інформації, нажаль, немає, - промовила Марта.

- Вона була надто вродлива, щоб її вбили, - промовила Емма. - Я думаю, на неї обов’язково звернув би увагу якийсь чоловік. Не важливо, з якими намірами. Я думаю, що знайшовся б хтось, щоб захистити її.

- Я теж на це сподіваюсь, - промовила Марта. – Лише цим і живу. Може, вона вже зустріла когось там, і щаслива.

- Ага, дуже щаслива, - прошепотіла Ліна. – П’ятою чи шостою дружиною…

- Хай краще п’ятою чи шостою, але хоча б живою.

Під блакитним небом розкинувся мальовничий вишневий сад. Він пишно вдихав чисте повітря і віяв навколо своїм ароматом. Зелена трава шаруділа від вітру, десь далі було чути дзюрчання води, спів пташок.

Посеред саду на самісінькій траві лежала Ява і плела вінок з гнучких маленьких гілочок, прикрашаючи їх зеленим листям.

- На Пасху заколемо кабанчика, - радісно промовила Ява. – Накоптимо сала. Засолимо м'ясо. Буде і до свят, і до вечорниць. Напечемо хліба, пасок, підемо до церкви.

- Ще трохи і завершиться піст, - промовив Василь, подаючи Яві зібрані гілочки.

- Я вже дочекатися не можу. Мати вишила тобі сорочку, мусиш вдягти її на свята.

- Одягну, обов’язково, - промовив Василь.

- А ще на ярмарок поїдемо. Батько хоче коней купити. Мати подушок. Глечики твої продаватимемо. Кажуть, навіть, пан міський приїде на глечики твої дивитися.

Василь посміхнувся.

- Домалював свою картину?

- Ще ні, - відповів хлопець.

- Ніяк не можеш згадати те обличчя?

- Ніяк… Але точно знаю, вона в душі у мене, в серці. Може, я любив її колись. Може, й зараз люблю…

Ява сумно зітхнула.

- Що я можу віддати за те, щоб її побачити… Хоч раз. Торкнутися волосся…