Слава ЗСУ!

- Думаєш, університет виділить ще п’ятдесят тисяч? Дуже сумніваюся…

- Ну… Ректор я чи не ректор, - посміхнувся батько.

Олена сиділа за столом і розглядала висновки експертів та роботу Карли.

- Карла, Карла… Яка ж ти, насправді, далека від археології та від істини загалом.

В кімнату зайшла Ліна.

- Дивись, що я ще принесла, - промовила Ліна. – Це мені Остап передав. Це копії знайдених листків в замку, які не увійшли до роботи.

- Чому вони не увійшли? - поправляючи окуляри, запитала Олена.

- Карла вирішила, що вони не мають ніякої цінності.

Олена посміхнулась.

- Судячи з роботи Карли, у мене складається враження, що вона, взагалі, замок в очі не бачила. Її писанина, взагалі, ні на чому не базується. Якісь дати, вигадки. Де експертизи? Де розрахунки?

- Я нічого в цьому не розумію, тому нічим не можу допомогти… Хіба що, можемо подзвонити їй.

- Можемо, - засміялася Олена. - Щоб повідомити, що свій диплом вона точно отримала через те, що захищала роботу разом із сином декана.

- Що, все настільки погано? – посміхнулась Ліна.

- Ця робота тільки плутає мене. Навіщо Остап, взагалі, її викупив? Вона не має ніякої цінності. Ця магістерська тупа, як і сама Карла. Тепер у мене виникає таке враження, що в нашому університеті ці роботи просто ніхто не читає. У неї такі грубі помилки, які так істотно впливають на хід досліджень.

- Тобі від цього гірше?

- Гірше, - впевнено відповіла Карпова. - Бо я сподівалася, що моя робота найкраща, бо її хтось читав. А не тому, що я - просто найкраща студентка.

Ліна засміялася.

- Я серйозно, - продовжила Олена. – Скажи Остапові, нехай верне їй цю роботу, усі авторські права. Бо тепер за ці нісенітниці несе відповідальність саме він.

- Добре, скажу, - продовжувала сміятись Ліна.

Вона підійшла до столу Олени і подивилася на намальовані від руки схеми та записи.