Слава ЗСУ!

Емма дивилася у вікно.

- Ну все, сандвіч я доїв. Можна сказати, пообідав.

- Зараз знову біжиш в агентство? – запитала Емма.

- Так, сьогодні зйомка… Ввечері концерт. Напружений графік. Тільки знімати нема кого.

Емма посміхнулась.

- Агентство носить назву «Емілія». Якийсь час хтось кричав, що треба перейменувати його «Ірина» на честь найбільш титулованої моделі нашого міста. А насправді… ні Емілія, ні Ірина там більше не працюють. Навіть, Марта пішла.

- Це не дивно, - покачала головою Емма.

- Зараз, взагалі, там твориться бозна що. Якщо раніше агентство несло красу, то зараз лише пошлість та вульгарність. Не залишилось красивих дівчат, всі стали «сексапільні» та «сексуальні». Раніше демонстрували свою грацію та осанку, а зараз… Сама розумієш що.

- Я зараз така далека від цього модельного бізнесу, - знизала плечима Емма. - Для мене він такий примітивний, такий безтурботний.

Влад засміявся і продовжив:

- Розумію. Просто ці всі дівчата… Мені, навіть, і поговорити нема з ким.

- А що там Клава?

- Клава? Ще та зірка… Останнім часом вона якось розповніла. А зараз, взагалі, не ходить на заняття. Може, вагітна.

- Від Руслана?

- Від Руслана? – засміявся Влад. – Та у неї цих Русланів мільйон. Кожний день новий «Руслан» на новій машині. Мені здається, вона своїх хлопців розрізняє за марками машин. Мабуть, і імен не пам’ятає.

- Вона може, - посміхнулась Емма.

- Ну добре, вже о пів на третю, а мені ще камери налаштувати. Тримай свою сережку, - вийнявши з кишені пакетик, промовив Влад. – Допивай каву, я розплачуся на касі. Бувай.

- Бувай.

Емма взяла в руки маленький фольговий пакетик і відкрила його. Всередині лежала сережка. Найкраща в світі сережка, яку вона лише бачила. Цей камінь, величиною з великий палець, очищене золото… А ще від неї віяло старовиною. Може, її носила графиня, чи королева. Гарно було б подарувати такі сережки Ліні. Вона ж графиня. Їй би вони якраз підійшли. Може, це надихнуло б її на продовження роману про графа і камінець. А може, взагалі, вона, нарешті, б забула про свою легенду, викинула б з голови той камінець і почала жити далі.