Слава ЗСУ!

- Клаво, бідненька моя! – іронічно відповіла Емма. - Не треба так переживати за мене! Навіть, якщо друзі мої купилися на мою славу і гроші, то це нічого. Бо я популярна і люди мене люблять. Тому завжди зі мною поруч будуть прихильники та послідовники. Все у мене вийшло, Клавдіє. А в тебе - нічого! Нічого не вийшло! І не вийде нічого!

- У мене в житті кохання є, - промовила Клава. – Справжнє, справжнє кохання, якого тобі ніколи не пізнати.

- Яке ти вкрала в Емми, - промовила Ганна.

- Я не крала, - посміхнулась Клава. – Це вона його не цінувала і не втримала! А я цей скарб побачила і оцінила.

- Клаво, ти думаєш, ти скарб в мене з-під носа забрала? – засміялась Емма. – Та ти об’їдки з мого столу змела, і, навіть, не роздивляючись в рот собі поклала. А знаєш, мені для тебе не шкода… Я ж не собака їсти обгладані кістки.

Всі засміялися.

- Зайдіть всі до кабінету 315, - промовив міліціонер.

Емма, взявши під руку Влада та Марту, попрямувала до кабінету. За ними пішли Ганна та Дмитро.

- Ой уже ця Емма, - покачав головою Дмитро. – Не дивно, що ти, Ганно, віриш у все, що вона каже. Їй прямо в проповідники дорога.

Руслан і Клава зайшли до кабінету. Емма подивилась на Руслана. Він очей не відводив від коханої. І стілець найм’якіший їй знайшов, і коси поправив… І на вушко щось казав. Такий весь ніжний до неї, люблячий. А може, на зло Еммі так робить. Просто, щоб помститися їй. А може… Він і з Еммою був такий же лагідний, і квіти дарував, і вірші писав. Та тільки що з того вийшло…

- Зараз ми телефонуватимемо до Посольства Палестини. Ваша Ірина зараз знаходиться там.

- Ми зможемо поговорити з нею? - ледь стримуючи сльози, запитала Марта.

- Так. Зможете. Я дзвоню…

Міліціонер набрав якийсь короткий номер і довго чекав гудка. Потім іще щось набирав на своєму телефоні, весь час звіряючись з листочком, щоб, не дай Боже, не помилитись. Нарешті, він закінчив і почав чекати.