Слава ЗСУ!

- Знаєш, Остапе, що ми вирішили? – промовила Ліна. – Щоб знайти кімнату графа – треба розвалити замок.

- Геніально!

- Ні, ми не жартуємо.

- Що? Не жартуєте! – здивувався Остап. - Оце так! Краще і придумати не можна було. І хто ж генератор такої неймовірної ідеї?

- А як нам, по-твоєму, знайти кімнату?

- Знайти кімнату, розваливши замок? Та гори вона вогнем та кімната. Емма вам голови повідкручує за цей замок. Там півроку лише ремонт робили. А скільки працювали? Заради чого? Щоб ви збожеволіли через якусь одну кімнату і через неї все розвалили. На голову не налазить ваша ідея.

- Та добре, добре, заспокойся! – крикнула Олена. – Ніхто не буде замок твій руйнувати. Закоханий у свою Емму по вуха. Вже й говориш, як вона.

- До речі, Емма - нам не указ! – буркнула Ліна.

- Ага, не указ. А от мер – указ. І він підписав наказ про призначення Емми директором. Тому все, що ви тут робите – це лише з її дозволу.

Остап повернувся і пішов до своєї машини.

- І то правда, - погодилась Олена.

- Якась дурна така ситуація вийшла. Прямо таки не знаю, - промовила Ліна.

- Угу.

- Так, наче я з Еммою змагаюся.

- Так буває… Остапе!

Остап обернувся.

- Почекай. Ходімо, поговоримо.

Остап знову підійшов.

- Ходімо, прогуляємося. Ліно, ти з нами?

- Та ні, я в замок зайду. Подивлюсь, як там справи.

- Добре. Іди. Пішли, Остапе.

- Пішли.

Олена взяла Остапа за руку і потягнула його за собою в сторону саду.

- Ти мені пробач, будь-ласка, за те, що я про твої почуття до Емми так необережно висловилась. Я не те мала на увазі. Просто хотіла чимось тебе зачепити.

- Та все ти правильно сказала… Мені здається, що вже всі навколо знають про мої почуття. Від кого мені їх ще приховувати?