Слава ЗСУ!

- А Емма знає?

- Не знаю, - відповів Остап. – Якщо і здогадується, то робить вигляд, що нічого не помічає. А я нічого не намагаюся зробити. Нехай буде все, як має бути.

- Так не можна, Остапе. За кохання треба боротися. А ти – геть пасивний.

- Як же мені боротися, якщо я для неї лише друг? А ще… Вона стільки пережила, навряд, уже і повірить комусь. Як мені довести, що я її люблю. Якщо скажу – так вислухаю у відповідь все, що вона думає про таких «закоханих». А ще знаєш, а раптом, я колись розлюблю її. Якщо мені інша сподобається. Як я їй в очі дивитимусь? Як скажу? «Пробач, кохана, мені сподобалась інша».

- Ого, філософ, - посміхнулась Олена.

- Не вмію я за кохання боротися. Не виходило у мене ніколи. Яка дівчина сама до мене прилипала – з тією і зустрічався, а на більше і не розраховував. А тут сама Емма Красовська – обличчя всіх журналів, зірка сцени. Я і мріяти про неї боюся.

- Не знаю, Остапе. Я б на все наплювала і боролася. І тобі раджу…

Остап глянув на Олену. Вона подивилася на нього якось так дивно.

- Що? – не зрозумів Остап.

- Нічого… Просто ти нагадуєш мені одну людину… Яку я дуже сильно кохала… і досі кохаю.

- Назар?

- Назар…

- Любиш його?

- Більше за все на світі…

Олена відповіла і з усієї сили стиснула губи, щоб не розплакатись.

- Яке життя не справедливе, - прошепотів Остап. – Хочеш, я щось скажу, так як він? І може, тобі стане легше. Хочеш, у коханні освідчусь.

Олена витерла сльози і посміхнулась.

- Ні, не треба, - покачала головою дівчина. - Мені Назар не освідчувався. Просто він був такий самий, як і ти. Веселий, несерйозний. Від нього ніколи не можна було добитися роботи, серйозного підходу. Завжди літав десь у хмарах…

- Ну дякую тобі! Зробила комплімент! Не серйозний, літає у хмарах! Оце так подяка за дружбу!