Слава ЗСУ!

- Забирай, - посміхнувся викладач. – І бігом іди, поки я не передумав.

Олена взяла книжку і вийшла з кабінету.

- Давай я понесу, вона ж важка! – промовив Остап.

- Ні, я сама, - недовірливо відповіла Олена.

- Ти, як мала дитина. На викладача накинулась, наче він винен, що в нього така книжка є. Це ж лише книга. І все!

- Це ж не просто книга. Це дуже цінна книга, - бубоніла Олена, ще сильніше притискаючи свій скарб. – До речі, хтось, здається, помилився, бо річка там, все таки, була.

- Ну… Визнаю. Просто дивно, чому вона не позначена на карті.

- Треба буде розібратися, мені теж цікаво. Сьогодні почитаю, може, в цій книжці буде якесь пояснення.

Емма сиділа і переглядала папери. Навпроти сиділа Рената.

- Я, нарешті, збираюся у довгоочікувану відпустку, - промовила Рената, дістаючи сигарету. – Ти палиш?

- Ні, - відповіла Емма. – Та, мабуть, скоро почну.

- Що ти читаєш?

- Та, цей польський граф мені надіслав якісь цінні папери, які стосуються роду графині. Вони на польській… Мені казали, що польська та українська – дуже близькі. Але насправді, так лише здається. Читати ще важче, ніж на іноземній мові. Все плутається…

- Може, і тобі у відпустку треба, - видихаючи дим, запропонувала Рената.

- Та ні, мені ще рано. Треба все до розуму довести.

- Ти знаєш, скільки я у відпустці не була?

- Скільки?

- Три роки…

- Ну тоді ти її справедливо заслужила. А я, навіть, якби і хотіла – то у відпустку не можу. Скоро цей граф приїде. Чи король… Хто він там?.. Сама ще не знаю…

- Він нащадок короля. Самого Станіслава ІІ Августа Понятовського.

- Це саме і Остап мені говорив… А як же група твоя археологічна? На кого ж ти їх усіх залишаєш?