Слава ЗСУ!

Емма мовчала.

- Не малювала б, - відповіла за Емму Олена. - Тому і висновок сам напрошується. Схему почали малювати, коли бокової стіни не було. А потім її добудували. І саме тому, змушені були малювати на твердому. Розумієш?

Емма повернулась до Олени і пильно подивилася їй у очі.

- Я в тебе вірю, Олено, і дійсно, вважаю, що ти дуже талановита, але… Ні! Я не дам свого дозволу.

Олена замовчала. Ще хвилину вона сиділа незворушно, сподіваючись, що директор музею все ж передумає, а потім, зрозумівши, що шансів у неї нема, різко встала і мовчки вийшла за двері, з усієї сили гримнувши дверима.

- Що? Ну як? – запитала Ліна.

- Ніяк, - сухо відповіла Олена. – Поїхали.

- Куди?

- У мерію…

Був ранок. Срібна роса лягла на безкрайнє поле. Було прохолодно. Ледь-ледь прояснилося небо. З одного боку воно було яскраво блакитне, з іншого – ще темно-синє. Все навколо ще було огорнене сном. Десь в глибині лісу зрідка прокидалась якась пташина, відкривала очі, викидала в повітря перші ранкові звуки і одразу ж замовкала. Для співів було ще дуже-дуже рано. Ліс спав. Зелена трава колихалася від легкого вітру. Під темним небом вона здавалася синьою, навіть, блакитною, але зовсім не зеленою, як було насправді.

Ява у великих плетених чоботях пробиралася крізь колючі гілки найбільш густої частини лісу. Гілки чіплялися за волосся, за сіру в’язану хустину, якою дівчина накрила плечі, за довгу спідницю на запах. В одній руці Ява тримала порожню плетену корзину, іншою рукою намагалася відбитися від величезної кількості захисників тієї таємничої частини лісу. Сьогодні Ява вперше одягла чоботи. Вона завжди ходила босоніж. Але сьогоднішня її прогулянка, навряд, приносила їй задоволення. Сьогодні, на Пасху, за повір’ями розквітала на болотах трава – бабин мак, яка саме в цей ранок мала чудотворні сили. В селі боялися тої трави, казали, вона чародійна, навіть, відьмарська. Та Яві не страшні були її чари. Дівчина пробиралася на саме болото крізь чагарники та колючі гілки. Ноги її грузнули, і чим далі вона ступала, тим не безпечнішою була її прогулянка. Корзина її вже трохи зламалася від товстих стручків. Збоку повилазили товсті соломини, а сама корзина наповнилася листям та маленькими гілочками, які падали з дерев від вітру. Дівчина ступила ще один крок і вперлася ногою в товсту гілку, яка лежала поперек вузької стежки. Схопившись рукою за тонке зламане деревце, Ява просунулася трохи вперед. І раптом… Гілка, на яку оперлася дівчина ногою, тріснула, і одна нога Яви майже по коліно загрузла в болоті. Ява швидко притиснулася до стовбура дерева і вхопилася за нього двома руками, відкинувши корзину. Намагаючись другою рукою вхопитися за гілку вище, Ява стрибнула і другою ногою стала на густу траву. Болотна трава, на якій намагалася втриматися дівчина, одразу ж почала грузнути у болоті. Друга Явина нога теж опинилася по коліно в болоті. Ява стояла, тримаючись руками за дерево і відчувала, як в’язке чудовисько потроху засмоктувало її всередину.