Слава ЗСУ!

- Добре, що все так сталося. І все це завдяки Еммі.

Емма сором’язливо опустила очі.

- Еммо, ти - молодець.

Всі почали аплодувати Еммі, а вона лише посміхалася.

Остап та Влад досі сиділи на балконі. Влад дивився крізь скло у кімнату і посміхався.

Остап зреагував на Влада, помічаючи той погляд, яким він дивився на Емму.

- Ці дівчата, - промовив Влад крізь посмішку, - такі кумедні… Через що їм так весело? Адже причини немає. Але через те, що їм весело – і нам на душі теж добре. Наче наш настрій залежить лише від них.

Остап відвів очі і подивився в кімнату.

Емма стояла посеред кімнати, а всі навколо аплодували їй.

- Ти ж сохнеш за нею, - раптом промовив Остап Владові. – Сохнеш, але майстерно це приховуєш…

- Про кого ти? – запитав Влад, продовжуючи посміхатись.

- Ти знаєш…

Влад затягнувся сигаретою, не відриваючи очей від Емми.

Емма посміхалась, роздавала автографи, підписувала журнали зі своїм зображенням… І виглядала такою щасливою.

- Зараз вона щаслива, - промовив Влад. – Коли вона щаслива, я теж щасливий.

Остап нічого не відповів.

- Знаєш, вона мені дуже подобається, - щиро продовжив фотограф, струшуючи попіл. - Не так, як інші дівчата. І сказати чесно – модель з неї не найкраща. Вона не вміє ходити на підборах, не вміє одягатися.

Остап здивовано подивився на Влада.

- Так, це правда, - помітивши здивування Остапа, повторив Влад. - Вона жахливо одягається. Якби не Клава, не Ганна… Але мені вона подобається такою, яка є. Бо в ній є все. Все, що хочеш. Мільйони постатей, мільйони характерів. Вона за день грає мільйони ролей. Мільйон разів змінює думку, мільйон разів настрій. І в цьому вся її краса. Коли вона сказала, що її родовід досліджують студенти, і що, можливо, вона і є графиня роду Полонезьких – я вже тоді знав, що вона - не графиня. Точно знав. Але блиск в її очах, бажання бути блакитної крові… Боже мій! Ти б це бачив. Як же я мріяв, щоб ті археологи помилилися і вибрали графинею її.