Слава ЗСУ!

А Любава і слова не зронить.

Махне рукою Лесь та піде до коней. Раніше Ява їх доглядала, любила більше за все. А зараз… Прийде Лесь, принесе вівса. Поставить перед ними. А вони стоять, немов вкопані, їсти з його рук не хочуть. Немовби відчувають, що горе якесь сталося.

Змарнів і Василь. З тих пір, як Ява зникла, словом ні з ким не обмовився. Все у саду сидить, горщики розмальовує. Немає тепер коханої в нього…

Сільські хлоп’ята ліс весь обнишпорили, казали, що скрізь були, і гукали її, і кричали, та не відгукнувся ніхто.

Був вечір. Олена сиділа за комп’ютером і малювала якось спеціальною програмою схеми.

В кріслі сиділа Ліна і клацала пультом від телевізора.

- Що ти робиш? – запитала Ліна.

- Ввожу дані замку. Ті, які ми знаємо на сто процентів. А програма сама розрахує, в яких місцях може бути кімната.

- Який сенс? – безнадійно запитала Ліна. – Після сьогоднішньої поразки ніхто не дасть нам довбати ще й підлогу. Досить того, що ми стіну в четвертому секторі роздовбали.

- Я досі не вірю, що помилилась. Де ж іще, якщо не там? Подай мені схеми, ті що на окремих листках.

Ліна ліниво простягнула Олені схеми.

- Вже о пів на дванадцяту ночі, - промовила Ліна, вимкнувши телевізор.

- А Нонна щось іще казала? – не відриваючись від комп’ютера, запитала Олена.

- Та ні, лише те, що я розповідала. Що треба знайти свою душу, і в ній шукати розгадку. Ти часом не знаєш, що таке душа, і де її шукати?

- Не знаю, - відповіла Олена. – Мені здається, у кожної людини щось своє. У всіх душа різна… Може, знаєш, серце – це те, без чого людина не може прожити фізично, а душа – це те, без чого вона не може прожити морально. Тобто, якби не душа, людина була б зовсім іншою.

- Ну, наприклад, у тебе яка душа?

- У мене… Не знаю. Може, це моя робота… Якби не наука – я була б зовсім іншою. Мені подобається робити те, що я роблю. І навіть, якщо я помиляюсь, у мене не зникає інтерес до археології та історії. Може, це і є моя душа.