Слава ЗСУ!

- Ну просто це мої роздуми. Я не витирав пил зі скриньки. Коли ми прийшли, вона була відкрита. Шар пилу говорить про те, що вона стояла тут кілька сотень років. А от всередині є місце у формі ромба, де пилу немає. Наче тут лежав якийсь ромбовидний камінь, через який пил не потрапив у скриньку.

- Чому камінь? – різко запитала Олена.

- По вм’ятині. Це явно був важкий матеріал.

- Молодець, далі.

- Виходить, судячи з того, що пил, все таки, є, але небагато, можна припустити, що вчора чи позавчора хтось забрав цей камінь.

- Коли саме?

- Не знаю, в залежності від того з якою швидкістю тут утворюється пил.

- Молодець! – радісно промовила Олена.

- Дійсно? Вам подобається?

- Звичайно! Все правильно!

- Можна написати це у звіті?

- Звичайно! Звичайно ж, ні, - спокійно відповіла Олена. – Ти всі висновки зробив правильно. А тепер іди попроси у дядька Василя води, намочи ганчірку і протри цю скриньку так, щоб окрім тебе ніхто більше не здогадався, що тут щось лежало.

Борис ображено подивившись на Олену, зітхнув.

- Могли б зразу сказати, що мої припущення помилкові, а не знущатися, - промовив він. – Я сам розумію, що вчора ніхто не міг взяти цей камінець, бо сьогодні вранці цієї дірки в підлозі ще не було.

- Як успіхи? – запитала Емма, підійшовши до подруги.

- Працюємо, як навіжені, - відповіла Олена. – Мені не вистачає Ренати…

- Там зверху вже стільки спеціалістів. Розглядають картини.

- Серйозно? І що кажуть?

- Кажуть, що картини дуже добре збереглися, що над ними не доведеться багато працювати.

- Це добре. Яно!

- Так, Олено.

- Піднімися наверх і попроси у дядька Василя такий молоточок. Невеличкий. У нього два є. Мені треба менший.