Слава ЗСУ!

- Зараз.

- А де Остап? – запитала Емма.

- Остап забрав папери, судячи з усього рукописи графа. Сказав, буде у бібліотеці разом з іншою групою.

- Ясно, а камінець? Його не знайшли? – раптом запитала Емма. – Що там той хлопець розповідав про скриньку?

- Камінь хтось учора забрав, - промовила Олена.

- Вчора? Він що з глузду з’їхав?

- Я з ним згодна.

- Як таке може бути?

- Олено, тримай молоток! – крикнула Яна.

Олена взяла молоток і почала стукати по стінах.

- Тут нема, тут нема, тут нема…

- Я нічого не розумію. Хочеш сказати, що Ліна могла бути вчора тут? – ідучи за Оленою, не розуміла Емма.

Олена, стукаючи по стінах, махнула головою.

- Олено, хіба таке може бути? Як вона увійшла?

- Вона казала, що в кімнату може увійти лише людина роду Полонезьких.

- Але ж не крізь стіни увійти, - розгублено промовила Емма.

Олена продовжила іти вздовж стіни, стукаючи молотком.

- Там стіна, там стіна. Там, взагалі, нічого немає, - шепотіла собі під ніс Олена. – Якщо припустити, що протилежна стіна тримає верхню кімнату… Яно, поклич мені… Поклич мені…

- Кого?

- Мені б Ренату… Але… Добре, поклич Пилипа.

- Зараз.

Пилип підійшов до Олени. Декілька хвилин вони розмовляли, щось показуючи пальцями на стіні. Олена стукала молотком по стінах, а Пилип щось їй говорив, показуючи на різні частини кімнати. Нарешті, Пилип взяв молоток і пройшовся з ним вздовж всіх стін, стукаючи по каменях, а Олена стояла на одному місці, притиснувши вухо до стіни.

- Ну що? – запитав Пилип. – Почула?

- Почула, - відповіла Олена. – Клич дядька Василя з його чудо-пилою.