Слава ЗСУ!

І знову в замку почався гуркіт. Всі, хто знаходилися в кімнаті, по трохи, не витримуючи шуму та пилу, почали вилазити наверх.

Остап, притискаючи до голови вологу ганчірку, вийшов з бібліотеки.

- Ну що таке? – крикнув він. – Працювати неможливо.

Повз нього пройшли Ігнат та Денис, акуратно переносячи родові картини.

- Що там грюкотить? – нервово запитав Остап.

- Олена знайшла сходи, які ведуть з першого поверху до підвальної кімнати. Вони закладені камінням від самого верху до низу.

- Неймовірно, - посміхнувся Остап. – А ще рік тому я думав, що все знаю про цей замок.

Два дні тому…

Ліна стояла посеред коридору в квартирі ворожки Нонни. Люди навколо вже розійшлися, бо ворожка Нонна «втомилася». Ліна посміхнулась. Їй здавалося, що Нонна надто вже ідеалізує свою постать ворожки. Може, вона, взагалі, ніяка не ворожка. Просто розумна, гарно відчуває людей, знає, що у кого на душі.

- Проходьте, графине! – промовила дівчинка, яка допомагала Нонні.

Ліна зайшла в кімнату.

- Графиня, я знала що ти тут! – промовила Нонна.

- Не сумніваюсь, - відповіла Ліна.

- Не віриш мені? – обернувшись, запитала Нонна.

- Чому ж? Вірю…

- Ти не віриш, - скептично промовила Нонна.

Ліна сіла за стіл.

- Якщо ти знала, що я прийшла, чому ж не вийшла, не забрала мене? Я ж могла піти, коли ти сказала, що більше не приймаєш.

- Але ж не пішла…

Ліна знову посміхнулась.

- Не віриш, - повторила ще раз Нонна. – Якщо не віриш, чому ж тоді прийшла?

- Бо ти розумна…

- Я - ворожка.

- Ні, ти просто дуже розумна. Ти психолог, ти філософ, ти вмієш розбиратися в чужій душі.

- Я лише ворожу…

- Нехай так, - зітхнула Ліна.