Слава ЗСУ!

Ліна вийшла з квартири Нонни. На очах її були сльози. В руках вона стискала золоту антикварну сережку, яка мала допомогти Еммі стати щасливою.

- Це все неправда, - шепотіла Ліна. – Цей камінець зробить мене щасливою. Я нікому його не віддам…

Минуло два тижні…

- За особливий внесок в життя міста, за розвиток історії, археології, за дослідження історичної спадщини нашого міста орден вручається Карповій Олені.

- Мені? – не зрозуміла Олена.

- Так, іди, - обійнявши подругу, промовив Остап.

- Дійсно, мені? Еммо, сказали, що мені?

- Так, іди швидше.

Олена вибігла на сцену.

- Почесний орден вручатиме ректор Університету історії та археології Завацький Михайло Андрійович.

Всі знову зааплодували.

- Добрий день, шановна громадо! – почав Михайло Андрійович. – Перш за все, я хочу подякувати цій людині за те, що вона розгадала найдавнішу таємницю нашого міста. Не можна назвати ціну кімнати, яку вона знайшла, та дослідила. Наше місто стало центром культури, вийшло на новий рівень. Я схиляюся перед цією людиною. А вручати ми будемо не лише орден. Наш університет вирішив долучитися до добрих справ, які творить ця чудова дівчина. І ми вручаємо їй сертифікат на 10 000 гривень, для здійснення її мрій, а саме втілення ідеї про похованні жертв репресій у Подолищах.

Олена почервоніла. Вона звикла до першості та похвали, але перед такою величезною аудиторією було якось ніяково.

Дівчина подякувала і під руку з Михайлом Андрійовичем відправилась за куліси.

- Я сподіваюся, що ці гроші, якщо не зроблять тебе щасливою, то хоча б трохи допоможуть тобі зробити те, що ти плануєш, - промовив батько Завацького.

- Дякую. Я знаю, що ці гроші і цей сертифікат - це все завдяки вам, - промовила Олена. – Ви не повинні були цього робити. Але я дуже вдячна.