Слава ЗСУ!

А на подвір’ї справжній балаган. Поставали чоловіки навколо калини з лопатами. Ніяк не наважуються її викопати. А вона цвіте, пахне, розкинула білі крони навколо себе. Стоять чоловіки, потилиці чухають. А Лесь понурий по двору ходить. Зрозумів він, що не спроста Любава це все затіяла, здогадався, що у Варвари була. Та пізно вже її сварити за те. Курило Олеся побачив, лопату кинув, підбіг до нього і пошепки:

- Лесю, що то за чортівня твоїй жінці в голову вдарила? Калина розквітла, пишна, гарна, а вона каже з корінням викопати.

- Робіть, що каже, - відповів Лесь.

Повернувся Курило назад.

- До роботи, хлопці!

Взялися до роботи, калину давай копати. А вона коренями метри зо два в землю вросла. І ні лопатою, ні ножем ті корені не беруться. Намучилися, аж до самого вечора провозилися. Та все ж викопали. Як тільки калину забрали, стрибнула Любава у яму і давай руками землю перебирати, чарівний камінець шукати.

Жінки своїх чоловіків додому тягнуть. Кажуть, надумала Любава на старість років на подвір’ї скарби знайти. Порозходилися всі. Лишили Любаву одну в ямі. Лесь коней пішов заганяти у стайню. Марічка вже спати побігла. Мигдалина додому пішла. А Любава сидить у тій ямі, та все шукає, де ж той камінь, який дитину її оживить. Вже й на коліна вперлась, бо важко навколішки сидіти. Риє землю руками, а з очей сльози течуть. Все перебрала – нема нічого.

Вернувся Лесь, поглянув на Любаву, вона брудна вся. І руки, і обличчя, і волосся. Сльози з очей течуть. Зрозумів Лесь, що не справдилось пророкування старої відьми, хоч і не знав він, що саме шукала дружина. Взяв її за руку, допоміг з ями вилізти. Повів до хати. І, навіть, слова не зронив.

Лише вже біля самої хати, невпевнено так, запитав:

- Коли Яву ховатимемо?

- Завтра…

Лягла Любава спати, та ніяк не змогла заснути. Всю ніч ворочалась. На якусь мить засне, то сняться їй усілякі нісенітниці. Що немов би треба помитися їй святою водою, змити з себе всю землю з тої ями, де калина росла..