Слава ЗСУ!

- Встигнуть, - махнула рукою Мигдалина.

- Чогось забарилися сьогодні, - невдоволено продовжувала Любава.

- Любаво, то ж зима. Поки по дорозі проїдеш, а ще й по лісу. До того ж їм треба кори назбирати. Поки знайдуть таку, як треба. Ще й коня вони старого узяли. Того коня самому тягти треба, а вони його ще й у воза впрягли.

Любава нічого не відповіла. Поклала пряжу на стіл і вийшла в кухню.

В цей момент скрипнули ворота.

Мигдалина піднялася і випрямилася біля вікна. У двір заїхав віз.

- Любаво, приїхали! – радісно крикнула Мигдалина.

- Де? - кинувши ганчірку на кухні, швидко прибігла Любава. – Оце так… Ще й воза у двір вперли. Оце Лесь додумався. Залишили б біля сараю того воза, а самі би пішки у двір зайшли. Не чоловік у мене, а телепень старий.

Любава схопила кожуха і вибігла на вулицю, і з порога одразу волати почала:

- Лесю, ти б мені ще в хату цього воза запер! Чого біля сараю його не лишив?

- Отак ти гостей зустрічаєш? – засміявся Лесь, подаючи незнайомому чоловікові у шикарному вбранні руку.

Той, обережно тримаючись за руку Леся, зліз з воза, притримуючи на шиї свою шубу з лисиці.

- Доброго здоров’я, - уклонившись, промовив він не дуже приязній господині.

- Вам доброго, - відповіла Любава.

- Вибачте, що без запрошення завітав.

- Та вже проходьте, як прийшли, - махнула рукою Любава, і відчинила настіж двері в хату.

Поважний чоловік пішов за нею. Ява взяла корзину повну кори та попрямувала до сараю. А Лесь, випрігши коня, поволік віз до сараю.

- Доброго здоров’я, - промовив гість, побачивши Мигдалину.

- Вам доброго. Сідайте. Якраз вчасно завітали до нас, на вечерю, - відповіла Мигдалина, акуратно замотуючи в тісто перекручене м'ясо.

Любава підсунула гостеві стілець і накрила його пухкою ковдрою.