Слава ЗСУ!

- Так! – захоплено промовив граф. – Я багато чув, про ваш музей, про вас,… та ту діяльність…, яку ви розвернули в цьому місті.

Граф знову поглянув на свого перекладача. Дівчина позитивно махнула.

Граф взяв Емму за руку і ще раз ніжно поцілував.

- Я знаю, в чому полягає ваш візит, - посміхнулась Емма. – Я би хотіла сьогодні запросити вас на ділову вечерю, до себе в кабінет. По вас заїде лімузин, і з вами домовляться, о котрій точно вам буде зручно. Але на всякий випадок, візьміть мою візитку.

Граф бережно взяв візитку і уважно прочитав, що там написано.

Читав він набагато гірше, ніж розмовляв. І тому на деякий час він замовчав.

- Що можна так довго вичитувати в тій візитці? - прошепотів Остап, за що отримав від Олени штурхана.

- Я прийду сам. Не треба лімузинів та офіційності. Скажіть о котрій?

- О котрій захочете, - посміхнулась Емма. – Я буду в офісі з чотирьох годин.

- До побачення.

- До побачення.

Емма знову попрямувала до машини, а граф просто стояв, дивлячись їй у слід. Здавалось, він боявся поворушитись, навіть, дихнути боявся. Він був закоханий у неї по вуха.

Остап ненависно дивився на нахабного багатія, який зазіхнув на його власну Емму. Більше за все на світі він мріяв, щоб той граф зараз подивився на нього. І тоді б Остап точно одним лише поглядом спопелив би його. Та граф не відривав очей від Емми.

Емма підійшла до брудної неохайної заляпаної машини Остапа. Поруч стояв величезний чорний з затемненими вікнами лімузин.

- Я міг би підвести вас на більш презентабельній машині, - крикнув услід граф.

Остап злякано подивився на Емму, явно боячись її відповіді.

- Головне не машина, - відповіла Емма. – Головне те, що в душі.

Граф нічого не відповів. Він стояв і сумно дивився їй у слід, ніяк не бажаючи її відпускати.