Слава ЗСУ!

Емма сіла в машину. Остап нервово зачинив за нею дверцята і сів за кермо.

- Що він сказав? – злісно перепитав Остап, заводячи машину. – Йому машина моя не сподобалась? Чи що?

- Остапе, чого ти так нервуєш через цього графа? – запитала Емма. – Він - нормальна людина, така сама, як і всі ми. Через що ти його так не злюбив?

- Знаю я через що, - пробурмотів Остап собі під ніс.

- Ну через що? – настирно продовжувала Емма.

- Ну просто є люди, які не люблять іноземців, - врятувала ситуацію Олена, яка сиділа на задньому сидінні.

- Це не нормально! – промовила Емма.

- Ну це є у деяких людей, - відповіла Олена. – От у мене мама ненавидить негрів і американців. Це просто, мабуть, з дитинства якось закрадається в душу. А потім сам собі не можеш відповісти на питання, чому так…

- Ну може, - знизала плечима Емма.

Олександр відкрив очі. Він лежав у величезній кімнаті. У куті стояла кахлева піч, неймовірно тонкої роботи. Поруч стояли оббиті шкірою крісла. Підлога була укладена керамічною плиткою. На деяких плитках була зображені лілії, які перетиналися з кинджалом. З лівої сторони на стінах розміщувалася серія гобеленів зі сценами полювання. З правої сторони біля шафи, інхруставоної слоновою кісткою, висіли численні картини на біблійну та історичну тематику. Вікна були прикрашені вітражами. Стеля була так високо, що на ній ледь-ледь проглядалися візерунки з декоративного каменю.

Вперше за все своє життя граф прокинувся так пізно. Він надів халат, акуратно складений біля його ліжка та спустився вниз.

- Я чекав вас до ранкової прогулянки, та ви не прокинулись, - зустрівши графа, промовив Венецій. – Сніданок вже готовий.

Олександр уважно подивився на Венеція.

- До ранкової прогулянки? – перепитав він. – Ти любиш схід сонця?

- Я обожнюю схід сонця, любий графе! Я люблю його більше, ніж своє життя.