Слава ЗСУ!

- А котра година? – якось моторошно запитала Емма.

- О пів на п’яту.

- Ні, мені треба в офіс, до того ж, чим швидше, тим краще, - промовила вона.

- А як же вермішель? – здивовано перепитав Остап. – Я її сам зробив!

- До мене має сьогодні багато людей приїхати. О п’ятій. Мабуть, вже приїхали. Ще й Влад просив, щоб я раніше прийшла.

- А що сталося?

- Преса попросила влаштувати зустріч з графом. Всі охочі можуть прийти і поспілкуватися.

- А Влад до чого?

- А-а-а, - махнула рукою Емма. – Хоче розпочати серйозну кар’єру фотографа, тому вирішив зробити фото з графом і спробувати показати більш серйозним виданням. Олено, дай мені сорок копійок, я хочу цукерку купити. Бо поки кричала на всіх у замку – то в горлі пересохло.

Олена вийняла гаманець і віддала Еммі.

- Почекайте мене дві секунди, - промовила дівчина, і побігла в придорожній магазин.

Олена та Остап вийшли з машини.

- Щось прохолодно.

- Бери мій піджак, - відкриваючи дверцята машини, промовив Остап.

- Ні, ні, - як ошпарена, відстрибнула Олена.

- Чого ти?

Олена посміхнулась.

- Вибач, просто не люблю чужих речей. Не можу їх вдягати.

- Лікуватися від такого треба, - пожартував Остап.

Олена нічого не відповіла.

- Що там, Емма нічого не розповідала про зустріч з тим графом?

- Та ні, - знизала плечима Олена. – Ти ж весь час був з нами. Вона нічого не говорила. А я і не питала. Захоче – сама розповість.

- І я не питав, - прошипів Остап. – Та я собі місця не знаходжу. Звідки він взявся той граф?

- То поговорив би з нею…

- «Поговорив би з нею», - перебив Остап. – Я кажу собі цю фразу щовечора.

- А на ранок що стається?

- Нічого… Нічого не стається.