Слава ЗСУ!

- Еммо, як ти можеш таке думати?

- І ось, нарешті, в моєму житті з’явився чоловік, який схожий на втілення моєї мрії. Він при першій зустрічі подарував діаманти, в перший вечір зізнався у коханні. А ще був небайдужим до моїх ідей і допоміг мені їх втілити, хоча я жодного разу нічого у нього не просила. І я чомусь йому вірю. Бо він… Добрий, щирий…

- І багатий, - додав Остап.

- І що? – не зрозуміла сарказму Емма. – Багатий. Що поганого?

- Нічого, Еммо, нічого, - різко відповів Остап. – Просто ти не даєш шансу іншим хлопцям. Цей граф купив тебе своїми діамантами. Чи звернула б ти увагу на нього без його золотого вбрання, без подарунку? Якби він був бідний, ти б і не глянула в його сторону?

- Глянула б, - твердо відповіла Емма. – Глянула б. Я два з половиною роки чекала тих «інших хлопців». Але на мене ніхто й не дивився! А графові я вірю! Бо у нього в очах кохання. Бо він мене любить.

- Звідки ти можеш знати? Еммо, ти така наївна! Ти казала, що Руслан тебе теж любив.

- Руслан мені одружитись не пропонував! – випалила Емма.

На хвилину настала тиша. Остап моторошно ковтнув слину.

- Він тобі зробив пропозицію? – перепитала Олена, яка весь цей час мовчала.

- Так, - сухо відповіла Емма.

- І? – грубо запитав Остап.

- Що І? Я погодилась…

- Ти погодилась, Еммо? Ти погодилась? – вражено перепитала Олена.

- Так…

- То чого ж ти мовчиш? Треба ж зібрати усіх, повідомити!

- Я знаю, я повідомлю. - посміхнулась Емма.

- А нам ти, взагалі, не збиралася казати? – ущипливо запитав Остап. – Чи ти готувала для нас сюрприз?

- Я збиралася сказати…

- Коли, Еммо, одразу після весілля? Чи після народження дитини?

Емма нічого не відповіла.

- Неймовірно, - прошипів Остап. – Як можна виходити заміж після декількох побачень?

- Чому б ні, якщо ці побачення вдалі? – перепитала Емма.