Слава ЗСУ!

- Але погодьтесь, щось у цьому є, - посміхнувся граф.

- Я впевнений, - продовжив Венецій, - що ваша голова зараз забита зовсім не тим. Ви думаєте про ту дівчину з лісу.

- Думаю, - зітхнув граф. – І нічого не можу з собою зробити.

- Я згадав її, графе, - раптом промовив Венецій.

Граф різко повернувся до Венеція.

- Згадав? – нервово перепитав граф. – Хто вона?

- Ми бачили її того ранку, останнього вашого ранку. Ми зустріли її у лісі, говорили з нею, а потім проводжали до села. Здається мені, тепер я здогадуюся, куди саме поїхали ви тієї ночі, коли потонули в озері. Ви поїхали її шукати, - зітхнув Венецій. – Я пам’ятаю, чим ця дівчина так вразила ваше серце.

- Справді? – зрадів граф. – І чим?

- Вона розумна… Надзвичайно розумна. Вас вражали її думки про сонце, про планети. Вона говорила про філософію і геометрію. Після того, як ми провели її до села, ви сказали мені, що це найрозумніша людина з якою ви коли-небудь тільки спілкувалися, - сумно промовив Венецій.

- Мабуть, з моєї сторони було необачно сказати це саме тобі, Венецію, - спробував виправдатись граф. – Венецію, твої думки теж заслуговують величезної уваги.

- Що ви, графе, - заперечив Венецій. – Я не образився!

- Ні?

- Анітрохи… Моя невисока оцінка самого себе дозволяє мені визнавати, що є люди розумніші за мене. Я вчив науку з ваших вуст, але ніколи в житті я не дивився на речі так, як ця селянка.

Граф посміхнувся.

- І графе, не сприйміть за образу, - іронічно промовив Венецій. – Та ця дівчина складає конкуренцію і вам та вашим знанням. Наприклад, я не впевнений, що погодився б в той момент саме з вашими думками. Її думки більш чіткіші, виваженіше. Вона уміє примусити, щоб її слухали, і щоб погоджувалися.

- Ах ти ж підлий зрадник! – жартуючи, промовив граф.

Венецій засміявся.