Слава ЗСУ!

- Кажи! – наказав Олександр.

- Я лиш хотів ще раз захистити вашу дружину, хоча вона і так у вас, як янгол, і навряд, їй потрібен мій захист. Просто я подумав, що ви в першу чергу багатій, знатна особа, ви - граф.

- І що?

- Я думаю, не одна селянка мріяла б опинитися на місці вашої дружини і забезпечити своїм дітям безтурботне майбутнє. Але не забувайте, коли Ява виходила за вас, вона не знала, що ви граф. Вона думала, що ви простий селянин, навіть, без власної хати. І тим не менш, це не змінило її рішення одружитися з вами. Вона любила вас за вашу вдачу, за характер, за доброту. А не за маєтки і гроші. Вона розгледіла у вас Людину, навіть, у брудному малярському одязі. Значить, кохала. Кохала по-справжньому.

- Мабуть, - знизав плечима граф.

- А що у тої незнайомки за душею? Хто його знає, - продовжив Венецій. - Чи взаємне буде те кохання, чи може, вона просто зазіхнула на статус графині. Адже при зустрічі вона пізнала вас. До того ж, не забувайте, що через цю незнайомку у вас вже були проблеми. Ви ледь не загинули на тому озері. Добре, що вас врятували добрі люди.

До бібліотеки увійшла Ява. Вона буда одягнута у довгу сукню. Тугий зелений корсет, який йшов від середини плечей до поясу, був зроблений вишуканими рельєфними швами, які плавно сходилися в одну точку, імітуючи клин. Зверху дівчина накинула прозору шаль, обшиту золотими нитками.

Венецій окинув Яву оком і, вставши з крісла, попрямував до неї.

- З вашого дозволу, мені вже час, - поцілувавши дівчині руку, швидко відкланявся Венецій.

Олександр мовчки подивився вслід своєму єдиному другові.

Ява повільно підійшла до столу.

- Що ти читаєш? – сумно поглянула вона у книгу, де були лише незнайомі знаки та букви.

- Це робота видатного Коперника, він пише про небо, - якнайпростіше намагався пояснити граф дружині, щоб їй було зрозуміло.

- Про небо? – гортаючи сторінки у пошуках картинок з небом, перепитала дівчина – І що ж тут написано?