Слава ЗСУ!

- Слухай, а ти могла би це зробити? – раптом запитав Остап.

- Що зробити? – не зрозуміла Олена.

- Точно! – раптом викрикнув Остап. – Олено, ти ж така розумна! Ти точно зможеш це зробити! Олено, я тебе так люблю.

Остап підбіг до Олени, схопив її за руку і почав тягнути. Його очі сяяли. Олена в нерозумінні дивилася на Остапа, як на божевільного, намагаючись видерти свою руку з його долонь.

- Остапе, хто тебе вкусив? Скажена собака? Що я маю зробити?

- Ти ж можеш, Олено, зможеш довести, що Карла у своїй роботі помилилася і що справжня графиня – це Емма.

- Як же я таке доведу? – задумалась Олена. – Я, навіть, не знаю… Навряд, це можливо…

- Олено, ти робиш такі чудеса! Ти кімнату знайшла, довела всім, що замок збудував не граф Ризький…

- Остапе, це не я довела, а Годецький.

- Байдуже! Олено, ти можеш, я знаю. Зроби це!

- Остапе… Ну ти й вигадав завданнячко, - похитала головою Олена. - Добре, я спробую…

- Дякую, Олено! Ти – найкраща!

- Але мені потрібна знову робота Карли.

- Вона ж у тебе.

- Ні, у мене лише та частина, де про структуру. А мені потрібна та, що про родовід.

- Сьогодні ж привезу тобі, - схвильовано промовив Остап.

- Бідна Карла, - посміхнулась Олена. – У неї єдиний розділ правдиво написаний, а ти хочеш, щоб я і його розкритикувала.

- Ну нічого, переживе твоя Карла, - засміявся Остап. – А уяви собі, що Карла дійсно помилилася. Вона ж могла помилитися, правда ж? Уяви, що справжня графиня – Емма.

- Та ну, припини, Остапе, це тобі так хочеться.

- А чому, ні?

- Ходімо краще до Ганни, щось вона там забарилася зі своїми листівками.

- А чому ні, Олено? Адже погодься, у Емми більше таких королівських закидів, ніж у Ліни. Карла така, що могла там щось наплутати і помилитися. Що скажеш, Олено.