Слава ЗСУ!

- Кого, мій друже? – зацікавився граф.

- Не знаю, чи варто розповідати вам… Чи варто руйнувати ваш спокій та гарний настрій такою новиною.

- Мій друже, в цей чудовий вечір нічого не може зашкодити моєму гарному настрою. Кажи, не вагайся!

- Як скажете, мій графе, - покірно промовив слуга, сідаючи у зручне крісло навпроти графа.

- Кажи, кого ж ти зустрів! – нетерпляче промовив Олександр.

- Її… Я зустрів ту дівчину з зеленими очима, - радісно відповів Венецій, сподіваючись що викличе ажіотаж своєю неймовірною новиною.

Граф здивовано підняв брови.

- Яку, мій любий друже?

- З зеленими очима, з сніжинками у волоссі, - захоплено продовжував Венецій.

- З сніжинками у волоссі? - засміявся граф. – Які сніжинки, Венецію? На дворі відлига. Сонце жарить, немов у травні. А ти кажеш сніжинки у волоссі? І що ж хотіла та зимова пані?

Венецій, шокований відповіддю свого хазяїна, відкрив рот від подиву.

- Графе, мій любий графе. Це та дівчина, яку ви кохаєте понад усе…

- Я? – здивовано перепитав граф.

- З зеленими очима, з каштановим волоссям, зі сніжинками… Графе!

- Нажаль, не можу зрозуміти, про кого ти говориш, Венецію. Яку дівчину?

- Яку ви шукали і потрапили в озеро, де загинув ваш улюблений кінь, - викрикнув Венецій. - А вас врятували…

- Мій кінь? – здивовано перепитав граф. – Мій кінь загинув?

- Так, - махнув головою Венецій.

- Анничко! – знервовано викрикнув граф.

- Так, мій пане, - вклонилася молода дівчина.

- Перевір усіх коней у стайні! Венецій каже, що один кінь мертвий.

- Всі коні в порядку, мій пане, я тільки-но зі стайні, - радісно промовила Анничка, щаслива, що принесла хазяїну добру звістку.

Граф розгублено поглянув на свого слугу, не розуміючи його чорних жартів.

- Венецію, навіщо ти обманюєш мене? – ображено запитав він.