Слава ЗСУ!

- То на мобільний їй подзвоніть.

- Дзвонили, але вона відмовляється диктувати номери. Каже, що сама приїде, щоб переконатися, що все чесно.

- І то правда! Але чого ж вона не їде?

- Вона вже їде, через хвилин п’ять буде.

- Цікаво, чого вона так хвилюється, чи все чесно, - посміхнувся Завацький. – Мабуть, хоче набрати кмітливу команду.

- Такий наказ Емми, - знизала плечима асистент. – Емма сказала, якщо хоч щось викликатиме підозру, то конкурс проводитимуть заново, а Олену назавжди дискваліфікують з журі.

- Олено, ну нарешті! – викрикнув Михайло Андрійович. – Чого так довго?

- Мене затримали на телебаченні, - тяжко зітхнула Олена. – Я сьогодні братиму участь у телешоу.

- Ой, зірочка ти наша! Номери робіт давай швидше. Студенти вже лопаються там від нетерплячки.

- Зараз даю. Де ж вони?

- Що? Вдома забула? – злякано запитав Завацький.

- Та ні, не могла я, - порпаючись у сумці, відповіла Олена. – Я ж вдома не була. А на телебаченні я сумку, навіть, не відкривала. Ось вони. Два номера. 345896 і 45….

- Почекай, не так швидко! – зосереджено друкувала асистент. – 345… Що далі?

- 345896!

- Так, і другий.

- 458967.

- Так, є. Все список готовий. Зараз додрукую два прізвища і будемо вивішувати.

Асистент сіла за комп’ютер і почала друкувати імена.

- А що це ти робила на телебаченні? – запитав Михайло Андрійович.

- Та я за проханням вашого сина передивилась одну річ.

- А-а-а, мій Остап може роботи підкинути!

- Та ні, для мене це ж не робота. Це моє захоплення. Я тільки рада. До того ж відкриття, яке я зробила, того варте. Мене тому і запрошують сьогодні на телебачення, щоб я повідомила шокуючи новину.

- Цікаво, яку?