Слава ЗСУ!

Олена ступила кілька кроків і прочинила двері.

В бібліотеці нікого не було. Олена сумно пройшлася повз книги і сіла за стіл.

- Я хотіла зачиняти бібліотеку, - перебив Оленині роздуми знайомий голос.

- Я ще попрацюю, - відповіла Олена прибиральниці. – Сама все зачиню і сигналізацію теж увімкну сама.

- Добре, я тоді піду.

- Ворота тільки зачини.

Прибиральниця вийшла за двері і за хвилину шум її кроків стих. Олена знову лишилася сама у замку.

Вона поклала голову на стіл і закрила очі.

За хвилину знову почулися кроки. Олена насторожено підняла голову і прислухалась. З кожною секундою кроки чулися все голосніше і голосніше. Ставало зрозумілим, хтось наближався до бібліотеки.

Олена злякалася і вскочила зі стільця. Якомога тихіше вона пройшла до дверей і причаїлася, намагаючись зрозуміти, хто саме зайшов.

Кроки наближалися до бібліотеки. Олена завмерла, навіть, не дихаючи. Ступивши крок вбік, Олена дотягнулася рукою до вимикача і вимкнула світло.

За хвилину хтось зупинився біля бібліотеки з іншої сторони. Через деякий час незнайомець потягнув на себе двері і зазирнув у бібліотеку. Там було темно.

Чоловік закрив двері і пройшовся по коридору, явно щось шукаючи. Скрізь було темно.

Незнайомець знову підійшов до бібліотеки і відкрив двері, явно здогадуючись, що там хтось має бути.

Чоловік зайшов в бібліотеку і, стоячи біля стіни, почав нащупувати вимикач.

- Та де ж цей клятий вимикач? – нарешті промовив він.

Олена здригнулася. Це ж такий знайомий голос… Це ж голос Остапа! Точно, це ж Остап. А може, ні…

- Остапе? – ледь чутно промовила Олена.

- Олено! Де ти?

В цей момент Остап все ж знайшов вимикач і увімкнув світло в бібліотеці.

Олена сиділа у кутку.