Слава ЗСУ!

- Чого ти там сидиш?

- Чатую на злодія, - спокійно відповіла Олена.

- То ти б хоч щось в руки взяла, словника якогось, - засміявся Остап.

- Мені не треба, я б і так впоралась.

- Ага, впоралась, - засміявся Остап. – І саме тому ти і сховалася під полицями.

- Я не сховалася, - стаючи з підлоги, спокійно промовила Олена. – Я була в укритті.

Остап сів за стіл і вийняв якісь папери.

- Іди щось покажу, - промовив він Олені.

Олена, обтрясаючи від пилу одяг, підійшла до Остапа і сіла поруч.

- Сьогодні допомагав прибирав удома і знайшов це у себе в кімнаті, - промовив Остап. – Мабуть, випало з блокнота Ліни.

- Неймовірно! – схопивши обома руками листки, промовила Олена. – Це роман! Його ще ніхто не читав…

- Читав, я вже читав…

- Весь?

- Ні, ще не весь. Але те, що я прочитав – вразило мене настільки, що об одинадцятій ночі я пішов до бібліотеки.

- А що тут такого? – не зрозуміла Олена і почала гортати сторінки, намагаючись знайти щось дивне.

- Пам’ятаєш рукописи нашого графа, які ми знайшли в кімнаті?

- Так, я сьогодні закінчила з ними ознайомлюватись…

- Ліна писала про то саме…

- Не зрозуміла.

- Дивись, - промовив Остап, впевнено гортаючи сторінки Ліниного роману. – Пам’ятаєш, граф писав про те, як потонув у крижаному озері.

- Так… Він писав, що думав ніби то – галявина.

- Ага, все правильно! Тепер читай ось цю главу…

Остап ткнув Олені пальцем.

Олена заглибилась у листки…

- Неймовірно, - вражено промовила вона. – Це ж точнісінько те саме…

- Ага, тільки більш поетично. Але історія та сама.

- Звідки вона знала про це? Це ж ніде не задокументовано… Я ніде такого не читала…

- А головне, знаєш що? Що ці рукописи графа ми знайшли набагато пізніше, ніж Ліна написала цю главу. Уяви собі, вона знала минуле. Уявляєш. Знала, що відбувалося з графом багато років тому.