Слава ЗСУ!

- Мені здається, вона, навіть, не здогадувалася, що пише про те, що було насправді.

- Так, це точно. Але це неймовірно.

- А головне, знаєш, що? – посміхнулась Олена.

- Що?

- Ще один доказ того, що Ліна – дійсно, графиня. Вона відчувала зв'язок з графом, навіть, через багато років.

- Так.

- Вона якось говорила, що їй здається, наче вона живе десь у тому часі з тими людьми, про яких пише. Може, тепер так і є.

- Мабуть…

Олена встала з-за столу і підійшла до полиці з книжками.

- Я весь час думаю, чи правильно ми вчинили, що набрехали всім, про те, що Емма - графиня.

- Я теж про це думаю… Але я не жалкую, що ми це зробили.

- Так, мабуть, не варто.

- Я думаю, що щастя Емми коштує нашого обману.

Олена посміхнулась.

- Любиш її?

- Більше за все на світі, - прошепотів Остап. – Вже не можу дочекатися завтрашнього дня, коли скажу їй. Я не знаю, якої відповіді чекати від неї, але я скажу.

Олександр зайшов у свою кімнату. Біля вікна незворушно сиділа Ява і перебирала пальцями обідок рукава.

- Я все знаю, - ледь чутно промовив граф.

Ява схвильовано озирнулася, але нічого не відповіла.

Граф пройшов по кімнаті і нервово кинув свій плащ на стілець.

- Я даю тобі можливість піти… Бери, що хочеш, тільки йди…

Ява встала і повільно пройшлася по кімнаті. Вона одягла найкоштовнішу материну сукню, яка мала біля десяти нижніх спідниць та була зроблена з розкішних матеріалів: золотої парчі, обробленої смарагдовою тафтою.. Одна із спідниця була пошита із шовку в золоту та фіолетову полосу, з каймою із тафти. Інша – з чорного оксамиту, розшита золотими ґудзиками, що з’єднувались один з одним золотими шнурами. Рукава обшиті пурпуровим шовком. Тугий корсет, який затягувався ззаду золотими шнурками, здавлював Яві широку талію, і груди ледь влізали в цю тонку вишукану роботу.