Слава ЗСУ!

А на наступний день вернулася Ява у замок і повідомила, що має право жити в ньому, бо носить у собі спадкоємця цього замку.

Граф нічого їй не сказав. Не промовив жодного слова. Але в тієї ж ночі він зачинився у своїй кімнаті, забравши з собою перо, папери для писання, та камінець.

Не виходив він декілька днів. Не пив нічого, не їв. Запанікували служниці, що загине граф без води та їжі. Наказала Ява виламати двері, та коли виламали - не було там ні графа, ні камінця… Зник він. Поховала Ява зі служницями тіло, виліплене з глини та піску, замість чоловіка, щоб говору між людьми уникнути. А графа так ніхто і не знайшов. Шепотілися служниці, що проміняв він вічне щастя на три дні палкого зрадливого кохання. А Ява так і прожила до кінця життя одна, виховуючи Олександрового сина, та намагаючись зняти з нього прокляття блакитного камінця.

Остап зайшов у весільний зал. Все було прикрашено кульками, зірочками та сердечками. На столах стояли тарілки. Дівчата розставляли їжу.

- А де Емма? – запитав Остап.

- Вона на другому поверсі, в кімнаті для нареченої - відповіла одна із дівчат.

Остап швидко вибіг на другий поверх і тихо постукав у кімнату.

Ніхто не відповів. Остап прочинив двері.

Навпроти величезного дзеркала стояла Емма і милувалась на своє відображення.

- Остапе, заходь! – зраділа Емма, побачивши його у дзеркалі.

Вона обернулась… Боже, яка ж вона була вродлива. Плаття, обшите діамантами, тьмяніло у порівнянні з її посмішкою, очима, волоссям. Господи, кому запропонувати півжиття, щоб вона стала його нареченою, щоб відмовилась від свого графа.

Хотілося плакати.

Сьогодні вона вийде заміж… і все…

Остап підійшов до Емми. Він знав, що має їй сказати. Він вивчив ці слова напам’ять. Та ніяк не міг їх промовити. Але ж іншого шансу не буде. Сьогодні останній шанс. Чому не можна не виходити сьогодні заміж? Може, завтра, чи післязавтра. А краще через тиждень… Чи місяць…