Слава ЗСУ!

- Ти хочеш, щоб я наділа ці старі буси? – засміялась вона.

- Так, - відповіла Емма.

Вона підійшла до Ліни ззаду і спробувала застібнути їй на шиї темно-зелене кольє.

- Оце вже ні, я цього не вдягатиму. Це ж не антиквар, а звичайна біжутерія, - промовила Ліна.

- О-о-о, ти вже, навіть, думаєш, як королева! – засміялась Емма.

- Слухайте, так це ж неймовірно! – раптом крикнув Остап. – Це ж…

- Що? Що це за документи?

- Це теж заповіт! Розумієш?

- Я знаю, що це заповіт, - спокійно промовила Ліна. – Заповіт від моєї бабусі на все її майно. А що з того?

- Ліно, - підскочивши до дівчини і впавши перед нею на коліна, голосно промовив Остап. – Ти мені довіряєш? Ти даси мені цей заповіт?

- Та забирай, нащо він мені? – засміялась Ліна. – Взагалі, можеш забирати все, що тут є! Може, тобі щось знадобиться для твоєї наукової роботи. Можеш, навіть, не питати!

Остап схопив заповіт і, спустившись великою дерев’яною драбиною на землю, зник за воротами.

Ліна зітхнула.

- Я в розпачі… Я, навіть, думати боюся…

- Чому? – здивувалася Емма.

- Просто… Я відчуваю себе зрадницею. Такою, як твоя Клава, Руслан. Це ти мала бути на моєму місці. Ти мала стати графинею. Бо ти народжена для цього. А я… я, навіть, не знаю, що мені з оцим всім робити. Яка ж із мене королева? Всі ці інтерв’ю, газети, які не дають спокою… Це не для мене. І кожного разу, коли мене запрошують на телебачення, на радіо, я думаю, що зайняла твоє місце, і що ти на цьому б місці виглядала набагато краще.

- Ліно… Але доля вирішила по-іншому, - промовила Емма. – Ти судиш лише із зовнішнього вигляду! А насправді, долі краще знати, хто більше підходить на роль королеви.

- Ходімо додому, - промовила Ліна.

Дівчата спустилися вниз і попрямували за ворота старого будинку, який колись належав сім’ї Ліни Висоцької.

- Зайдеш зі мною на роботу, до Катріни?